Система, яка не цінує своїх воїнів
Коли Україна стала на шлях опору, тисячі людей без вагань взяли до рук зброю. Хтось у 2014 році пішов на фронт у цивільному одязі та з мисливською рушницею, хтось у 2022-му кинув своє звичне життя й без роздумів вирушив захищати Батьківщину. Але сьогодні, через роки війни, держава немовби забула про цих людей.
Ті, хто воює з першого дня, хто досі знаходиться на передовій, не отримують того рівня підтримки, який сьогодні гарантують новим контрактникам. Їхню лояльність сприймають як належне, а їхнє мовчання – як згоду. Поки для нових рекрутів передбачають грошові виплати, бонуси та соціальний пакет, ветерани продовжують воювати без гарантій на майбутнє.
Дискримінація досвідчених військових
Законодавчі ініціативи, спрямовані на залучення нових бійців, зосереджені на фінансових мотивах. Людям пропонують контракт із чіткими умовами, значними виплатами та можливістю повернутися до цивільного життя після визначеного терміну. Але що залишається тим, хто вже воює?
Чи мають вони право на рівні соціальні гарантії? Де їхні виплати за вислугу років, чіткі умови демобілізації, можливість повернутися до нормального життя? Чому люди, які воюють роками, отримують символічні надбавки, тоді як нові контрактники можуть розраховувати на значні фінансові компенсації?
Війна не є бізнес-проєктом
Армія – це не вакансія з вигідними умовами, не можливість заробити швидкі гроші. Це боротьба за існування держави. Коли війна триває, підхід до її ведення має бути справедливим і відповідальним.
У багатьох країнах світу контрактна армія дійсно є нормою, але в умовах повномасштабної війни поняття контракту не може підміняти саму суть військової служби. Тут не може бути місця для бізнес-складової, коли одні б’ються за свою землю, а інші просто отримують стабільний заробіток.
Якби у 2022 році була альтернатива – почекати на вигідний контракт – війна могла б закінчитися ще тоді, і не на користь України. Люди йшли на фронт не за гроші, а тому що усвідомлювали загрозу. Чому ж сьогодні ця самопожертва не цінується?
Справедливі умови для всіх
Якщо ми будуємо контрактну армію, то має бути справедливий підхід до кожного військового. Люди, які служать довше, мають отримувати реальні надбавки, щонайменше 50% від базового грошового забезпечення, як це передбачено в інших небезпечних професіях. Військова служба – це не просто робота, це життя між смертю й надією, і держава має усвідомлювати цю відповідальність.
Більше того, система має чітко визначити механізми демобілізації. Ті, хто воює вже кілька років, мають право знати, коли вони зможуть повернутися до нормального життя. Відсутність таких правил створює хаос і демотивує навіть найбільш відданих воїнів.
Головна проблема мобілізації – це не люди
Чиновники, які відповідають за мобілізацію, намагаються перекласти провину на суспільство, мовляв, недостатньо добровольців, а люди не хочуть воювати. Проте основні проблеми – це хаос у системі військових комісаріатів, корупція, неврегульованість роботи військово-лікарських комісій.
Поки хтось «відкуповується» або отримує відстрочку через зв’язки, інші змушені жити в окопах по кілька років, не маючи навіть можливості зрозуміти, коли вони зможуть повернутися додому. Найгірше, що військовими питаннями керують люди, які самі ніколи не були на війні й не знають її реальних викликів.
Чому важливо змінити підхід зараз?
Мобілізація, військова реформа й підтримка армії – це не просто фінансове питання. Це питання справедливості. Якщо держава не цінує тих, хто вже несе службу, це підриває сам дух спротиву. Якщо людей не мотивує навіть перспектива стабільного майбутнього, то яку армію ми будуємо?
Війна триває, і вона не закінчиться завтра. Тому важливо не просто збільшувати кількість нових контрактників, а створити умови, за яких кожен боєць знатиме, що його внесок у цю боротьбу буде оцінений. Без цього неможливо побудувати армію, яка зможе вистояти.
Висновки
Українська армія тримається на людях, які з 2014 року боронять свою країну. Ті, хто воює роками, заслуговують не лише на подяку, а й на справедливе ставлення. Якщо ми говоримо про контрактну армію – умови мають бути рівними для всіх. Якщо ж війна триває заради виживання країни, то кожен боєць має знати, що держава дбає про нього так само, як він дбає про неї. Інакше завтра воювати просто не буде кому.
