Українська влада готує одну з найчутливіших змін для армії від початку великої війни — перехід до системи контрактів із чітко визначеними термінами служби. Ідеться не лише про новобранців, а й про сотні тисяч чинних військових, які воюють без зрозумілої перспективи демобілізації. Саме це питання останні місяці стало одним із найгостріших як усередині війська, так і в суспільстві.
Фактично влада намагається перезібрати модель мобілізації. Після двох років виснаження армія зіткнулася одразу з кількома кризами: кадровою нестачею на фронті, накопиченою втомою бойових підрозділів, конфліктами навколо роботи ТЦК та дедалі складнішою мотивацією для нових мобілізаційних хвиль. Стара система, побудована на невизначеності строків служби, почала втрачати керованість.
За попереднім аналізом «Дейком», саме відсутність прогнозованої демобілізації стала однією з ключових психологічних проблем для військових. Люди готові воювати довго, але не безкінечно. І нова контрактна модель — це спроба повернути державі довіру з боку армії через чіткі правила гри.
Найважливіша зміна полягає у появі трьох типів контрактів із фіксованими термінами служби. Для чинних військових на бойових посадах пропонують контракт тривалістю десять місяців. Для новобранців, які претендують на бойові спеціальності, — чотирнадцять місяців. Для всіх інших напрямків — від операторів БпЛА до тилових і медійних посад — передбачають дворічні контракти.
Ключовий політичний сенс цієї моделі — поява гарантованої демобілізації після завершення контракту. Водночас військовослужбовець отримуватиме відстрочку від нового призову. Її тривалість планують визначати індивідуально залежно від попереднього бойового досвіду та часу служби. Це компроміс між потребами фронту й соціальним запитом на справедливість.
При цьому держава не відмовляється від мобілізації як такої. Опція не укладати контракт залишиться, але контрактна система має стати привабливішою за нинішню модель невизначеної служби. Влада фактично намагається створити механізм добровільного утримання людей у війську через зрозумілі умови, а не через страх перед безстроковою війною.
Другий фундамент реформи — гроші. Уряд і військове керівництво готують суттєве оновлення системи виплат. Мінімальне грошове забезпечення військових у тилу планують підняти з 20 до 30 тисяч гривень. Зарплати командирів різних рівнів можуть зрости приблизно удвічі. Це спроба втримати кадровий кістяк армії, який дедалі частіше стикається з емоційним і професійним вигоранням.
Найбільш радикальною частиною змін стане система бойових доплат «10/20/40». Вона передбачає окрему оплату залежно від рівня ризику і характеру бойових дій. Десять тисяч гривень на день — за перебування на позиціях. Двадцять тисяч — за ударно-пошукові операції, зачистки та повернення втрачених позицій. Сорок тисяч — за безпосередню участь у наступальних діях.
У практичному вимірі це означає появу майже ринкової моделі мотивації всередині армії. Піхотинець, який регулярно виконує бойові завдання, теоретично зможе отримувати від 250 до 400 тисяч гривень на місяць. Для українського бюджету це надзвичайно дорогий підхід, але в умовах затяжної війни держава дедалі більше змушена конкурувати за людський ресурс не лише патріотизмом, а й фінансовою компенсацією ризику.
Водночас саме ця частина реформи містить найбільше ризиків. Виплати планують нараховувати на основі наказів командирів частин, а отже система потребуватиме жорсткого контролю й прозорої верифікації. У владі вже визнають небезпеку маніпуляцій із «намальованими» штурмами чи фіктивними бойовими виходами. Тому паралельно обговорюють обмеження максимальних виплат і додаткові механізми аудиту.
Не менш важливим є інший аспект: нова система змінює саму соціальну архітектуру війська. Якщо раніше різниця між фронтом і тилом часто виглядала несправедливо розмитою, то тепер держава намагається офіційно монетизувати рівень небезпеки. Це болісне, але логічне рішення для армії, яка веде виснажливу війну третього року поспіль.
Усі нинішні напрацювання ще не мають остаточного юридичного оформлення. Їх планують фіналізувати до кінця травня, після чого зміни мають бути врегульовані постановами Кабінету міністрів. Але вже зараз зрозуміло: йдеться не про косметичні правки, а про спробу створити новий суспільний контракт між державою і людьми у формі.
Для влади це також питання політичного виживання. Без зрозумілих правил служби мобілізаційна система ризикує остаточно втратити суспільну підтримку. Без фінансової мотивації армія дедалі важче утримуватиме людей на найнебезпечніших напрямках. А без прогнозованої демобілізації війна поступово перетворюється на стан без часових меж — найнебезпечніший сценарій для будь-якої країни, що воює на виснаження.
