Війна на Близькому Сході стала новим фактором у глобальній геополітиці, і в Кремлі уважно оцінюють її потенційні наслідки. Хоча Москва втратила значну частину впливу після ударів США та Ізраїлю по Ірану, деякі російські політики та аналітики вважають, що тривалий конфлікт може принести Росії стратегічні переваги.
Найбільші надії Кремля пов’язані з тим, що увага Вашингтона може переключитися з війни в Україні на близькосхідний театр. У разі затяжної кампанії американські ресурси — від політичної уваги до військових систем — можуть бути частково переорієнтовані на Близький Схід.
Для України це означало б потенційне скорочення підтримки у критичних сферах, передусім у системах протиповітряної оборони. Росія активно використовує ракетні та дронові атаки проти українських міст, тому будь-яке зменшення поставок таких систем може суттєво вплинути на баланс війни.
За попереднім аналізом газети «Дейком», Кремль розглядає нинішню ескалацію насамперед через призму власної війни проти України. У стратегічному мисленні Москви всі інші конфлікти мають вторинне значення і оцінюються лише з точки зору того, чи можуть вони послабити позиції Заходу на українському напрямку.
Іншим важливим фактором для Росії є ціни на нафту. Удар по Ірану та можливі атаки на енергетичну інфраструктуру в регіоні Перської затоки вже спричинили коливання на світових енергетичних ринках.
Якщо конфлікт призведе до серйозних перебоїв у постачанні нафти, ціни можуть різко зрости. Для російської економіки, яка перебуває під сильним санкційним тиском, це могло б стати важливим фінансовим полегшенням.
Деякі російські економічні чиновники навіть прогнозують, що вартість бареля може перевищити позначку у 100 доларів. У такому сценарії Москва отримала б додаткові доходи для фінансування своєї військової кампанії проти України.
Жінка у футболці з зображенням венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро тримає фотографію покійних верховних лідерів Ірану, аятоли Алі Хаменеї та аятоли Рухолли Хомейні, під час демонстрації на підтримку Ірану цього тижня в Каракасі, Венесуела — Леонардо Фернандес Вілорія
Особливе значення має Ормузька протока — один із ключових світових маршрутів транспортування нафти. Будь-яка блокада або серйозні порушення судноплавства в цьому регіоні можуть спричинити масштабний шок для енергетичних ринків.
Аналітики зазначають, що саме тривала нестабільність у Перській затоці, а не короткочасні удари, могла б реально допомогти російській економіці.
Попри ці потенційні вигоди, нинішня ситуація також демонструє ослаблення російського геополітичного впливу. За останні півтора року Москва втратила або послабила зв’язки з кількома ключовими союзниками.
Падіння режимів у Сирії та Венесуелі, а тепер і криза в Ірані показали, що Росія дедалі менше здатна захищати своїх партнерів. Це викликає занепокоєння навіть серед російських дипломатів і аналітиків.
Деякі експерти вважають, що Москва сьогодні концентрує майже всі ресурси на війні проти України. У результаті інші напрямки зовнішньої політики опинилися на другому плані.
Це особливо помітно на пострадянському просторі. Країни Кавказу та Центральної Азії, які раніше перебували у сфері впливу Росії, дедалі активніше шукають нових партнерів — від Туреччини до Китаю та Європейського Союзу.
У російських медіа та експертному середовищі також звучать суперечливі оцінки американської кампанії проти Ірану. Деякі коментатори навіть із певною заздрістю аналізують швидкість і масштаб операцій США.
Пошкоджений плакат Башара Асада біля центру набору сирійської армії 22 грудня 2024 року в Дамаску — Кріс МакГрат
Вони ставлять питання, чому російська армія не змогла досягти подібної ефективності у війні проти України, яка триває вже п’ятий рік.
Водночас у Кремлі намагаються зберегти дипломатичну роль у регіоні. Президент Володимир Путін уже провів серію телефонних переговорів із лідерами країн Перської затоки, пропонуючи посередництво у врегулюванні конфлікту.
Такі ініціативи дозволяють Москві демонструвати, що вона все ще залишається важливим гравцем на міжнародній арені, навіть якщо її реальні можливості обмежені.
Особливе занепокоєння у російських політичних колах викликало вбивство іранського верховного лідера. Для авторитарних режимів подібні прецеденти мають символічне значення, оскільки демонструють нову готовність держав усувати керівників ворожих країн.
Деякі аналітики вважають, що Кремль сприймає цей сигнал як попередження. Росія, однак, розраховує на свій ядерний статус як головний фактор стримування.
У підсумку для Москви війна на Близькому Сході має подвійний ефект. Вона демонструє обмеженість російського впливу у глобальній політиці, але водночас відкриває можливість для непрямих вигод.
Саме тому Кремль, ймовірно, робитиме ставку на затягування конфлікту — сценарій, який може одночасно послабити Захід і дати Росії додатковий ресурс у її головній війні проти України.
