Кремль знову заговорив про диверсію на газопроводах «Північний потік-1» і «Північний потік-2», яка сталася у вересні 2022 року. Речник Володимира Путіна Дмитро Пєсков заявив, що операція не могла бути здійснена без відома тодішнього президента США Джо Байдена та його адміністрації. Він підкреслив, що Україна нібито не мала ресурсів, аби самостійно провести таку акцію.
Вибухи на «Північних потоках» спричинили масштабну кризу, адже вони вивели з ладу ключові маршрути постачання російського газу до Німеччини. На той момент Москва вже припинила постачання сировини, використовуючи енергетику як інструмент політичного тиску.
Диверсія пришвидшила відмову Європи від російського газу, але й викликала різке зростання цін на енергоносії, що стало ударом по європейських економіках.
Хто стоїть за підривом, досі невідомо. США заперечують свою причетність, натомість раніше звинувачували Москву. Київ також відкидає будь-яку участь.
Проте у серпні 2025 року німецькі прокурори заарештували 49-річного українця Сергія К., який, за версією слідства, міг координувати групу диверсантів. Його підозрюють у вибухах, антиконституційній диверсії та знищенні інфраструктури.
Розслідування показало, що група діяла під прикриттям, орендуючи яхту «Андромеда» за підробленими документами. Дослідження судна виявило сліди підводних вибухів. Водночас німецькі прокурори залишаються стриманими в оцінках, не називаючи можливих замовників атаки чи політичних мотивів.
Швеція та Данія ще у 2024 році закрили власні справи, передавши ініціативу Німеччині. Тим часом Москва систематично використовує цю тему у своїй пропаганді, намагаючись перекласти відповідальність на Захід і представити себе жертвою «змови».
Ситуація з «Північним потоком» вкотре стала фактором напруження у відносинах між НАТО і Росією. На тлі російських авіаційних порушень у Східній Європі та загострення війни в Україні Кремль наголошує на «агресивній ролі» США. Пєсков заявив, що Вашингтон фактично контролював Київ, а значить, не міг не знати про диверсію.
Для Європи ця історія залишається болючою темою. Вона підважує довіру між союзниками, оскільки будь-яке підтвердження участі українців може вплинути на підтримку Києва серед європейських суспільств. Водночас офіційний Берлін продовжує уникати прямих висновків, наголошуючи на необхідності довести вину у суді.
Залишається відкритим питання: чи стане справа «Північного потоку» ще одним важелем тиску у великій геополітичній грі? Кремль, очевидно, робить ставку саме на це, намагаючись дискредитувати союз Києва та Заходу й використати енергетичний фактор для відновлення свого впливу на Європу.
