Сектантське насильство знову стало головним викликом для післяасадівської Сирії. У Хомсі, місті зі строкатою конфесійною мапою, вбивство подружжя запустило ланцюг помсти й показало: стабілізація країни після війни ще дуже крихка та нестійка у реальному часі.
Тіла чоловіка й дружини, які належали до впливового бедуїнського середовища, знайшли у селищі Зайдал південніше Хомса. За даними SANA, на місці були сліди підпалу і сектантські написи, що одразу задало події політичний і конфесійний тон.
Жертви були з плем'я Бані Халід, для якого репутація та родинна солідарність мають ключове значення. Саме тому реакція родичів і озброєних одноплемінників виявилась миттєвою й жорсткою, ще до того, як завершилось офіційне слідство.
Сирійська обсерваторія з прав людини повідомила, що нападники з бедуїнських груп увірвалися до алавітського району Хомса, підпалювали будинки, нищили майно й стріляли навмання. Щонайменше 18 людей отримали поранення, є дані про кількох загиблих.
Нічна комендантська година, введена владою в неділю, стала головним інструментом швидкого гасіння конфлікту. До понеділка військові й поліція розгорнули блокпости по місту, а вуличні напади й підпали почали стихати під тиском сил у житлових кварталах.
Для уряду Сирії це не локальний інцидент, а тест на здатність контролювати країну після повалення Башара Асада. Нова адміністрація працює менш ніж рік і вже пережила кілька хвиль кровопролиття між громадами, що забрали тисячі життів.
Хомс історично є нервовим вузлом сирійських розколів. Тут живуть суніти, алавіти, християни та шиїти, а центральне положення на трасі Дамаск—Алеппо робило місто стратегічною ціллю у громадянській війні для обох сторін протистояння від самого початку.
Під час громадянської війни Хомс був одним із перших епіцентрів повстання 2011 року. Масовані бомбардування режиму, дворічна облога та евакуація повстанців у 2014-му перетворили квартали на руїни й радикально змінили демографію міста.
Саме ці травми пояснюють сьогоднішню вибухонебезпечність ситуації. Кожне резонансне вбивство легко читається крізь старі образи, а зруйновані соціальні зв’язки роблять місто придатним для маніпуляцій з боку радикалів, криміналу та зовнішніх гравців у соцмережах.
У заяві силовиків зазначено, що вбивство мало на меті розпалити конфесійний конфлікт і підірвати безпеку цивільних. Такий акцент важливий: влада натякає на сторонніх провокаторів, які прагнуть зірвати процес нормалізації у центрі країни.
Підозра не безпідставна. За останні місяці у Хомсі вже фіксувалися серії нападів на алавітів, а місцеві громади живуть у режимі взаємної недовіри, що підживлюється чутками про «колективну відповідальність» за минулий режим.
Алавіти були опорою держави Асада та мали привілейований доступ до армії й спецслужб. Після зміни влади це перетворило їх на зручну мішень для помсти, навіть якщо конкретні люди не мали стосунку до репресій чи воєнних злочинів минулих років для багатьох.
Бедуїни, навпаки, є частиною сунітської більшості й часто підтримували антиасадівське повстання. Тому нинішня сутичка між бедуїнами та алавітами відтворює давню лінію фронту, тільки тепер у формі побутових убивств і вуличних розправ на півдні Хомса цього разу.
Схожі механізми спрацьовували й раніше. У березні 2025 року засідка проасадівських бойовиків на узбережжі спричинила масштабну різанину, де загинуло щонайменше 1400 людей, переважно алавітів, а довіра до влади різко просіла.
У травні спалах насильства біля Дамаска забрав понад сотню життів, а в липні напад бедуїнів на трасі біля Сувейда переріс у криваві зіткнення з друзькою меншиною, що, за оцінками моніторів, коштували близько 2000 загиблих.
Ці хвилі показують, що Сирія лишається країною незавершеної революції. Ісламістські повстанці, які прийшли до влади, декларують рівність громад, але реальні інструменти стримування радикалів і «польових» командирів у них обмежені та розпорошені.
Особливу проблему створює те, що інколи участь у розправах брали люди, пов’язані з державними силами. Це підриває довіру меншин до нової влади і зменшує готовність співпрацювати з нею, навіть коли та публічно закликає до миру і карає винних.
Швидка реакція у Хомсі продиктована ще й зовнішньою політикою. Дамаск зацікавлений у відновленні відносин із регіональними та західними партнерами, а будь-які погроми ставлять хрест на спробах зняти ізоляцію та отримати допомогу.
Втім, комендантська година — лише тимчасовий бар’єр у кризі. Без реформ сектора безпеки, незалежних судів і локальних механізмів примирення ризик нових атак лишатиметься високим, особливо в містах, де спогади про облоги та етнічні чистки ще живі і селищах.
Ключове питання — чи здатна держава гарантувати справедливе покарання винних, не скочуючись у колективні звинувачення. Якщо слідство буде непрозорим або вибірковим, це лише підживить нові кола помсти між громадами та племенами, і зруйнує крихкий порядок.
У найближчі місяці влада має вирішити дилему: або централізувати контроль і роззброїти племінні групи, або погодитися з їхньою фактичною автономією. Другий шлях дешевший зараз, але майже напевно веде до хронічної нестабільності в 2026 році та нового розвалу держави.
Міжнародні організації поки здатні лише закликати до стриманості, але без реальної присутності на місцях їхній вплив обмежений. Якщо нові вбивства залишаться без публічної відповідальності, Хомс може знову стати детонатором ширших міжконфесійних чисток.
Трагедія у Хомсі нагадує, що мир після війни — це не дата в календарі, а довга боротьба за довіру. Без захисту різних спільнот і відновлення спільної громадянської ідентичності Сирія ризикує застрягти у повторюваних вибухах конфлікту ще на роки без пауз.
