Олександр Лукашенко зробив чергову заяву щодо війни Росії проти України, яка одразу викликала суперечливу реакцію. Під час виступу в Гродно він запевнив, що Білорусь не планує відправляти своїх громадян для участі у бойових діях за межами країни.
За даними білоруських медіа, які цитують його виступ, Лукашенко прямо заявив, що участь у війні проти України не відповідає інтересам Білорусі.
«Ми що, маємо піти за чужою волею воювати в Україну? Ми що, хочемо м’ясним фаршем там бути? Ні, ми цього не хочемо», — сказав він.
Ця фраза стала однією з найрезонансніших у його виступі, оскільки фактично відображає небажання втягувати білоруське суспільство у прямі бойові дії.
Водночас уже за кілька хвилин після цих слів Лукашенко нагадав про союзницькі відносини з Росією, підкресливши стратегічне партнерство Мінська і Москви. Таким чином його позиція виглядає подвійною: з одного боку — заперечення участі у війні, з іншого — підтвердження політичної та військової координації з Кремлем.
Окремо він звернувся до сусідніх країн — Польщі, Литви та України. Лукашенко заявив, що Білорусь нібито не має наміру воювати з ними, але водночас додав, що країна «завжди готова захищати».
При цьому він не уточнив, від кого саме планується такий «захист» і в яких умовах він може бути реалізований, що залишило простір для різних інтерпретацій його заяв.
Фактично виступ Лукашенка вкотре продемонстрував типову для нього риторику подвійних сигналів: публічне дистанціювання від прямої участі у війні поєднується з підтвердженням союзницьких зобов’язань перед Росією.
На тлі цих заяв у регіоні зберігається напружена безпекова ситуація. Українські прикордонні служби та військові неодноразово наголошували, що ризики провокацій з території Білорусі залишаються актуальними, попри відсутність ознак формування ударних угруповань.
Також фахівці звертають увагу, що політичний тиск з боку Москви на Мінськ може посилюватися, що потенційно збільшує ризики залучення Білорусі до конфлікту у тій чи іншій формі.
Таким чином, чергові заяви Лукашенка скоріше не знімають напругу, а навпаки підкреслюють складність і неоднозначність позиції Білорусі: між прагненням уникнути прямої участі у війні та збереженням стратегічного союзу з Росією.
