Куди пішли сотні мільярдів: нова хвиля «будівництва»
У 2024–2025 роках Україна витратила на будівельні роботи понад 474 млрд грн — сума, співмірна з річним бюджетом деяких європейських держав. За ці кошти центральна та місцева влади провели понад 230 тисяч тендерів. Здавалося б, країна, що веде війну й переживає постійні атаки на енергетичну інфраструктуру, мала б зосередитись на зміцненні енергосистеми. Проте реальність виявилась іншою — пріоритетом знову стали дороги.
Феномен «перекладання бруківки», який уперше згадував Володимир Зеленський у 2023 році, знову набирає обертів. Тоді президент критикував місцеву владу за надмірні витрати на благоустрій і косметичні ремонти, коли країна потребувала ресурсів для оборони та енергетичної стійкості. Минуло лише два роки, а тендери на дорожні роботи знову обігнали за обсягом проєкти у сфері енергетики та комунальної інфраструктури.
Парадокс полягає в тому, що саме громади, де розташовані військові частини, мають найбільше надходжень до бюджету — завдяки податку на доходи фізичних осіб. У 2024 році частину цих коштів уряд централізував, щоб спрямувати на пріоритетні сфери. Але вже у 2025-му тенденція розвернулася назад: місцева влада знову інвестує в дороги, тротуари та парки, часто під приводом «підтримки економіки» або «створення робочих місць».
Асфальт замість генераторів: статистика, що говорить сама за себе
За дев’ять місяців 2025 року на дорожні контракти вже підписано угод на понад 30 млрд грн. Це 18% від усіх будівельних витрат держави. Для порівняння, рік тому ця частка становила лише 13%. Енергетика ж, яка у 2024 році займала 22% у структурі видатків, нині скоротилася до 15%.
Серед найбільших тендерів — 1,6 млрд грн на ремонт доріг Миколаївської області, який отримала компанія «Ростдорстрой», та 1,25 млрд грн на реконструкцію Харківського шосе у Києві. Поруч із цими сумами фінансування захисних споруд для електростанцій виглядає непомітним.
Більшість тендерів на дороги оформлені як «поточний ремонт» або «утримання доріг». У реальності це часто масштабне перекладання асфальту, заміна бордюрів і дорожніх знаків — тобто фактичне відновлення, а не обслуговування. Державна аудиторська служба вже зауважувала, що подібна практика спотворює звітність і маскує справжні витрати. Але зміни поки не видно: дорожнє господарство залишається найпомітнішою частиною державних інвестицій.
Це створює дисбаланс. Енергетика, яка щодня стикається з атаками, залишається під тиском. Попри зовнішню допомогу, фінансування внутрішніх проєктів зменшується. І коли наступної зими черговий удар по підстанціях залишить міста без світла, питання «чому не вклали в енергозахист» знову стане болючим.
Три рівні захисту, яких так і не збудували
У 2023 році уряд затвердив систему трирівневого захисту енергетичних об’єктів. Вона мала стати бар’єром проти дронів, ракет і уламків, забезпечуючи стабільну роботу електростанцій навіть у найважчих умовах. Перший рівень передбачав укладання габіонів і мішків із піском, другий — будівництво бетонних укриттів. Третій мав включати складні інженерні рішення для захисту від прямого влучання.
На практиці реалізували лише перші два. Третій рівень визнали економічно невиправданим — його вартість утричі перевищувала ціну обладнання, що потребувало захисту. Енергетичні компанії, як-от «Укргідроенерго», отримали лише окремі замовлення на спорудження укриттів. Решта проєктів залишилася на папері.
Цей компроміс пояснюється не лише фінансами. Частину витрат на відновлення і зміцнення енергосистеми взяли на себе міжнародні партнери, зокрема ЄБРР, який з початку війни надав понад 8,3 млрд євро. Проте ці кошти здебільшого спрямовані на обладнання, логістику та аварійні відновлення — а не на системні капітальні проєкти.
Виходить, що держава фактично делегує енергетичну безпеку зовнішнім партнерам, зосереджуючись на видимих внутрішніх ініціативах — дорогах, парках, благоустрої. Це виглядає привабливо на короткій дистанції, але створює ризики у довгостроковій перспективі.
«Бруківка» як символ політичного циклу
Історія з поверненням до дорожніх витрат — не нова. Ще з 2010-х років саме дороги ставали головним елементом будь-якої передвиборчої кампанії. Вони видимі, зрозумілі виборцю й створюють ілюзію розвитку навіть тоді, коли інші сфери занепадають.
Тепер, у час війни, цей патерн знову оживає. У регіонах, де бойові дії віддалені, місцева влада намагається продемонструвати «нормальність» життя — оновлює вулиці, встановлює лавки, проводить тендери на реконструкцію парків. Це має психологічний ефект стабільності, але водночас відволікає ресурси від системних потреб.
Повернення до «бруківки» — це не просто економічне рішення. Це культурний код, у якому будівництво дороги символізує рух уперед, навіть коли цей рух ілюзорний. І поки країна витрачає десятки мільярдів на асфальт, у тіні залишаються ті, хто забезпечує її справжнє функціонування — енергетики, ремонтники, працівники інфраструктурних служб.
Цей перекіс загрожує не лише фінансовим балансом. Він формує спотворену систему пріоритетів, де комфорт і видимість переважають над безпекою і стійкістю.
Енергетика як випробування зрілості
Енергетика сьогодні — не просто галузь. Це нервова система країни, її здатність жити, воювати, працювати. І кожен мільярд, який спрямовується не туди, стає ризиком для всієї держави.
Звісно, дороги потрібні. Вони з’єднують громади, забезпечують логістику, підтримують економіку. Але між латанням ям і відновленням зруйнованих енергетичних об’єктів є прірва у пріоритетах. Без енергії жодна дорога не матиме сенсу — вона просто приведе в темряву.
Україна має шанс змінити цю парадигму. Не забороняючи будівництво, а визначаючи справжні пріоритети: інвестиції у стійкість, у захист, у технології, що гарантують незалежність. Бо коли черговий удар зруйнує підстанцію, а у містах знову запалає тьма, жоден новий асфальт не зможе замінити світло.
Підсумок
Вибір між дорогами й енергетикою — це не просто бюджетне питання. Це тест на стратегічне мислення. Сьогоднішні тендери на мільярди гривень можуть стати або кроком до відбудови, або черговим витком «бруківкового» кола, у якому держава рухається по знайомому маршруту: від ямкового ремонту — до енергетичної кризи.
Україна стоїть перед викликом: або збудувати справжнє майбутнє, або знову перекласти бруківку. І від цього вибору залежить не лише комфорт — а й саме світло в домівках мільйонів людей.
