У Москві немає черг до кордонів, подібних до вересня 2022 року, і Кремль наполегливо запевняє, що нової хвилі примусового призову не буде. Проте для частини російських чоловіків цих заяв уже недостатньо: одні планують відпустки за кордоном на час виборів, інші переводять гроші або перевіряють документи.
Тривога зосередилася навколо виборів до Державної думи, голосування на яких відбудеться 18, 19 і 20 вересня. Саме період після виборів українська розвідка називає найбільш імовірним моментом для рішення про додаткову мобілізацію, хоча незалежного підтвердження такого рішення наразі немає.
Путін відповів на ці повідомлення максимально категорично. 1 вересня він назвав чутки про підготовку мобілізації «повною нісенітницею», а через два дні заявив у Владивостоці, що «на сьогодні немає сценарію», за якого Росії знадобився б новий призов. Він назвав повідомлення інформаційною операцією перед виборами.
Але проблема Кремля полягає не тільки в тому, чи правдиве конкретне повідомлення про вересень. Після досвіду 2022 року сама офіційна відмова перестала бути для багатьох достатньою гарантією. Тоді рішення про «часткову мобілізацію» також стало політичним шоком і спричинило масовий виїзд чоловіків із країни.
Аналіз «Дейком» відкритих і перевірених матеріалів показує, що нинішній страх перед мобілізацією в Росії живиться не одним доказом майбутнього призову, а сукупністю факторів: великими втратами, дедалі дорожчим контрактним набором, цифровізацією військового обліку та недовірою до офіційних запевнень.
Найсильніший аргумент Кремля полягає в тому, що Росія поки може поповнювати армію добровольцями. Путін стверджує, що людей достатньо і вони самі укладають контракти. Дійсно, протягом війни Москва побудувала масштабну систему грошових виплат, регіональних бонусів і спеціальних програм рекрутингу.
Розмір стимулів показує, наскільки важливою стала ця модель. У Москві в серпні 2026 року продовжувалася вулична реклама контрактної служби з великими виплатами, а навесні російські університети залучали студентів до нових підрозділів безпілотних систем, пропонуючи значні фінансові та освітні пільги.
Саме контрактна армія дозволила Кремлю після осені 2022 року уникати повторення найбільш політично небезпечного рішення. Примусова мобілізація безпосередньо переносить війну в родини, які до цього могли відчувати її переважно через телебачення, ціни або втрати знайомих, але не через власну повістку.
Однак є ознаки, що підтримувати попередній темп добровільного набору стає складніше. Незалежні російські повідомлення останніх місяців вказували на зниження кількості нових контрактників у низці регіонів, попри високі виплати, а правозахисні групи повідомляли про випадки жорсткішого тиску під час вербування.
Українські спецслужби роблять значно радикальніший висновок. 27 серпня ГУР і Служба зовнішньої розвідки України заявили, що російський Генштаб підготував сценарій набору додаткових 600 тисяч людей у 2026–2027 роках — по 300 тисяч щороку. Це розвідувальна оцінка Києва, а не підтверджений план Кремля.
Ті ж українські служби стверджують, що за перші сім місяців 2026 року російські втрати перевищили число нових контрактників. Росія не публікує повної статистики бойових втрат, а методологія українських підрахунків не може бути незалежно перевірена, тому ці цифри слід розглядати саме як оцінку сторони війни.
Існують і протилежні оцінки. Військові аналітики, які працюють із російськими бюджетними виплатами, нотаріальними базами та повідомленнями про загиблих, припускають, що Москва поки ще може набирати достатньо людей для компенсації значної частини втрат. Це робить неминучість нової мобілізації далеко не очевидною.
Проте кадрова проблема не зводиться лише до загальної кількості солдатів. Сучасна війна створює постійний попит на спеціалістів — операторів дронів, техніків, зв’язківців та інший підготовлений персонал. Кампанія набору студентів у безпілотні війська показує, що Москва вже шукає не просто людей, а конкретні військові компетенції.
Друга причина страху — держава за чотири роки створила значно ефективнішу інфраструктуру призову. У 2022 році частину повісток вручали фізично, військкомати працювали з неповними паперовими базами, а багато чоловіків встигли залишити країну до того, як система змогла їх зупинити.
Сьогодні існує електронний реєстр повісток. Офіційний російський сервіс прямо повідомляє, що для громадян, які підлягають призову, після розміщення повістки в реєстрі може почати діяти заборона на виїзд із Росії. Законодавча норма про таке обмеження була запроваджена ще у 2023 році.
Наслідки неявки також виходять далеко за межі штрафу. Після визначеного законом строку можуть застосовуватися обмеження на керування автомобілем, реєстрацію транспортних засобів і нерухомості, отримання кредитів та оформлення підприємницького статусу. У 2026 році ці механізми вже стали практично значущими.
Саме цифровізація змінює психологію можливого другого призову. У 2022 році основною стратегією для багатьох було швидко купити квиток і виїхати. Тепер чоловік може побоюватися, що момент між появою його даних у системі та фактичним обмеженням права залишити країну буде значно коротшим.
Додаткової невизначеності додає правовий спадок першої мобілізації. Указ Путіна №647 від 21 вересня 2022 року офіційно оголосив «часткову мобілізацію». Кремль тоді заявив, що встановлений обсяг призову виконано і окремого президентського указу про завершення кампанії не потрібно.
При цьому посилання на указ №647 продовжують з’являтися в російських нормативних актах і в 2025–2026 роках, зокрема у правилах соціальної підтримки мобілізованих. Це саме по собі не доводить підготовки нового призову, але підтримує юридичну невизначеність, яку активно обговорюють росіяни.
Третій фактор — вибори. Російська ЦВК офіційно призначила голосування до Держдуми на 18–20 вересня. Українська розвідка вважає, що Кремль у разі потреби волів би ухвалити непопулярне мобілізаційне рішення вже після завершення кампанії, але це залишається прогнозом Києва.
У політичному сенсі така логіка зрозуміла. Мобілізація 2022 року була одним із небагатьох рішень Кремля за час війни, яке безпосередньо спричинило масову втечу громадян, стихійні протести та різке зростання побутової тривоги. Повторити її перед голосуванням означало б добровільно створити соціальний шок.
За даними The Wall Street Journal із посиланням на західну розвідку, влітку російські структури перевіряли в Калінінградській області готовність забезпечувати мобілізованих житлом, харчуванням та озброєнням. Кремль заперечує, що такі заходи означають рішення про новий загальний призов.
Сам факт мобілізаційної підготовки також не є доказом мобілізації. Держава, яка веде масштабну війну, зобов’язана перевіряти резерви й адміністративні механізми. Вирішальним питанням є не наявність інфраструктури, а політичне рішення Путіна скористатися нею — а його наразі публічно не оголошено.
Є й сильний економічний аргумент проти великої хвилі. Російська економіка вже відчуває дефіцит робочої сили, високі процентні ставки та дедалі більші бюджетні витрати війни. Представники самого російського бізнес-середовища попереджають, що подальше перекошування економіки в бік військового сектору має межі.
Масовий вилучений із цивільної економіки контингент означав би менше працівників для заводів, будівництва, транспорту та послуг. Одночасно державі довелося б фінансувати підготовку мобілізованих і підтримувати їхні сім’ї. Це робить нову хвилю значно дорожчим рішенням, ніж вона була восени 2022 року.
Але економічна неефективність не виключає політичного рішення, якщо Кремль вважатиме його необхідним для війни. Сам Путін останніми днями одночасно заперечує потребу в мобілізації та говорить про намір Росії досягти військових цілей, наголошуючи на нібито успішному просуванні російської армії.
Саме фронт визначатиме, наскільки довго ця конструкція може працювати. Якщо контрактний набір дозволятиме компенсувати втрати, а російська армія зберігатиме нинішню чисельність, політична ціна мобілізації може залишитися для Кремля невиправданою. Якщо баланс зміниться, розрахунок Путіна також може змінитися.
Для звичайних росіян проблема в тому, що момент такого рішення практично неможливо передбачити. У системі, де ключове рішення залежить від однієї вузької політичної вертикалі, суспільство змушене оцінювати не оприлюднені плани, а непрямі сигнали: виплати контрактникам, рух військ, закони та поведінку військкоматів.
Тому нинішня тривога вже має реальні наслідки навіть без нової мобілізації. Чоловіки коригують поїздки, думають про виїзд, перевіряють військовий статус і намагаються зрозуміти, наскільки швидко електронна система здатна обмежити їхню свободу пересування. Страх сам по собі стає частиною воєнної повсякденності.
Путін може бути цілком точним, коли каже, що сьогодні немає сценарію, який вимагає нового призову. Але саме це слово — «сьогодні» — не дає відповіді на те, що станеться після виборів, після наступного етапу бойових дій або якщо добровільний набір перестане покривати потреби армії.
Тому питання про мобілізацію в Росії зараз правильніше формулювати не як прогноз конкретної дати. Доказів того, що новий масовий призов уже вирішено провести після 20 вересня, немає. Водночас держава має значно сильніші адміністративні інструменти для такого рішення, ніж чотири роки тому.
У 2022 році мобілізація застала сотні тисяч людей зненацька і викликала втечу через кордони. У 2026-му частина росіян намагається не чекати моменту, коли стане зрозуміло, чи збрехав Кремль цього разу. І саме ця недовіра, ще до будь-якого нового указу, може бути найтривалішим внутрішнім наслідком першої мобілізації.
