Телефонна розмова Дональда Трампа і Володимира Путіна 8 вересня тривала близько години й стала продовженням дипломатичної місії Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера до Москви й Києва. За повідомленням Кремля, американський президент наголосив, що хоче якнайшвидшого завершення війни в Україні.
Москва подала цю тезу ширше, ніж просто заклик до припинення бойових дій. Помічник Путіна Юрій Ушаков заявив, що, за словами Трампа, завершення війни могло б відкрити шлях до повного відновлення американсько-російських відносин, зокрема до значного пожвавлення торгівлі та економічної співпраці.
Сам Путін, за версією Кремля, підтримав такий підхід. Ушаков також повідомив, що російський президент виклав Трампу власне бачення ситуації на фронті та пояснив, що, на його думку, Сполучені Штати могли б зробити для завершення війни. Деталі цих пропозицій Москва публічно не розкрила.
Важлива межа цієї історії полягає в джерелі інформації. Детальний зміст розмови оприлюднила саме російська сторона, тоді як порівнянного публічного американського викладу на момент появи повідомлень не було. Тому формулювання про позицію Трампа слід розглядати як опис Кремля, а не як спільне комюніке двох президентів.
Аналіз «Дейком» показує: головне в цій розмові — поява прямого зв’язку між миром в Україні та майбутнім перезапуском відносин Вашингтона з Москвою. Якщо Кремль точно передає позицію Трампа, американський президент бачить завершення війни не лише як окрему зовнішньополітичну мету, а й як передумову нового етапу взаємодії з Росією.
Для самого Трампа економічна складова не є новою. Ще 2 вересня він публічно говорив, що хотів би мати добрі відносини і з Росією, і з Україною, називаючи можливе поліпшення відносин із Москвою перспективним для бізнесу. Водночас він заявляв, що нова зустріч із Путіним матиме сенс тоді, коли сторони наблизяться до мирної угоди.
Тепер, за словами Ушакова, ця логіка прозвучала вже безпосередньо в телефонній розмові двох президентів. Кремль стверджує, що Трамп говорив про «величезні вигоди» для обох країн у разі відновлення торговельно-економічних зв’язків і хотів би досягти дипломатичного прориву саме під час свого президентського терміну.
Але між бажанням швидкого завершення війни та реальною угодою залишається велика дистанція. Москва і Київ досі принципово розходяться щодо територій, гарантій безпеки, майбутнього української армії та механізмів, які повинні забезпечити виконання будь-якого можливого домовленого режиму припинення бойових дій.
Особливо гострим залишається питання Донеччини. Росія продовжує вимагати контроль над територією, яку її армія не змогла повністю захопити, тоді як Україна категорично відмовляється передавати Слов’янськ, Краматорськ та інші райони без боротьби. Саме цей вузол залишається одним із найважчих у будь-якій майбутній угоді.
Поїздка Віткоффа і Кушнера мала перевірити, чи можна після багатомісячного застою хоча б повернути сторони до одного переговорного формату. Американські представники спочатку провели переговори в Москві, а потім вирушили до Києва, де обговорили із Зеленським можливості відновлення процесу.
Зеленський після цих зустрічей заявив, що відновлення переговорів саме по собі є важливим, навіть якщо формати можуть бути різними. Він підтвердив, що обговорювалися територіальне питання, гарантії безпеки, економічне відновлення та майбутня сила української армії.
Кушнер у Києві також говорив про спробу створити рамку для тривалого миру, а не лише короткої паузи в бойових діях. Американська сторона, за його словами, намагається скласти пакет, який міг би включати безпекові й політичні елементи та зрештою привести сторони до нового тристороннього формату.
Проте в повідомленні Кремля про розмову Трампа і Путіна 8 вересня тристороння зустріч не згадувалася. Москва зосередилася на оцінці самої місії Віткоффа і Кушнера, яку, за словами Ушакова, обидва президенти оцінили позитивно, а також на перспективі продовження контактів між Вашингтоном і Москвою.
Цей акцент показовий. Для американської дипломатії метою є створення формату, в якому присутні і Україна, і Росія. Для Кремля публічна комунікація після дзвінка значною мірою була побудована навколо двосторонньої осі Москва — Вашингтон і перспектив, які можуть відкритися після завершення війни.
Саме тут виникає один із найбільш чутливих моментів для Києва. Якщо нормалізація американсько-російських відносин стає окремою винагородою за мирну угоду, критично важливо, які саме умови вважатимуться достатніми для такого перезапуску і чи не виникне тиск завершити війну швидше, ніж буде створено надійні гарантії безпеки.
Українська позиція поки будується інакше. Київ наголошує, що швидкість сама по собі не може бути головним критерієм. Зеленський говорить про необхідність сильної армії, реальних гарантій і ресурсів для відновлення, оскільки домовленість без механізмів стримування може стати лише паузою перед новим витком війни.
Трамп, зі свого боку, дедалі чіткіше демонструє бажання отримати результат у межах власного президентства. Кремлівський переказ дзвінка підкреслює саме цю часову логіку: американський президент хоче прориву швидко, а відновлення зв’язків із Росією розглядає як один із потенційних дивідендів такого результату.
Для Путіна така конструкція потенційно вигідна. Вона відкриває перспективу не лише припинення частини західного тиску, а й повернення до ширших економічних відносин зі Сполученими Штатами. Проте немає підтвердження, що Москва готова заради цього відмовитися від ключових військових або територіальних вимог.
Навпаки, бойові дії останніх місяців свідчать, що Росія продовжує намагатися поліпшити свої позиції силою. Російські війська тиснуть на Донеччині, а ракетні й дронові атаки на українські міста тривають паралельно з дипломатичними контактами. Україна, у свою чергу, продовжує далекобійні удари по російських цілях.
Тому економічний стимул, про який говорить Кремль, поки що існує поруч із військовою логікою, а не замість неї. Москва може бути зацікавлена в майбутній нормалізації відносин зі США, але водночас прагнути увійти в переговори після максимально можливого покращення власної позиції на фронті.
Додатковим елементом телефонної розмови стало питання обмінів полоненими. За словами Ушакова, Трамп і Путін погодилися з необхідністю продовжувати цей процес. Це одна з небагатьох сфер, де навіть за відсутності широкої мирної угоди сторони можуть отримувати конкретні гуманітарні результати.
Кремль також використав дзвінок, щоб передати Трампу свою позицію щодо Європи. Ушаков заявив, що Путін запевнив американського президента у відсутності в Росії агресивних планів щодо європейських країн і назвав протилежні твердження приводом для збільшення підтримки України та оборонних витрат у Європі.
Це твердження є позицією Москви, а не встановленим фактом. Європейські уряди протягом останніх років неодноразово заявляли про російські диверсійні, кібернетичні та інші гібридні операції, а також нарощували оборонні бюджети через оцінку Росії як довгострокової загрози для безпеки континенту.
Саме тому можливе відновлення американсько-російських відносин матиме значення далеко за межами двосторонньої торгівлі. Для європейських союзників США принциповим буде питання, чи стане нормалізація наслідком справді стійкого миру, чи почнеться ще до того, як будуть вирішені основні безпекові суперечності.
У цьому сенсі телефонна розмова Трампа і Путіна може бути важливішою за її небагаті публічні деталі. Вона показує, який потенційний фінал бачить Москва: завершення війни, а слідом — поступове повернення до нормальних політичних та економічних відносин зі Сполученими Штатами.
Але дорога до такого фіналу поки не визначена. Немає погодженого мирного документа, немає дати тристоронньої зустрічі і немає ознак, що Україна та Росія зблизилися щодо територій. Навіть після місії американських посередників сторони залишаються далеко одна від одної за ключовими умовами завершення війни.
Трамп фактично ставить перед дипломатією подвійне завдання: зупинити найбільшу війну в Європі з часів Другої світової та одночасно створити можливість для нового етапу відносин із Росією. Перше завдання вже саме по собі надзвичайно складне. Друге робить ціну будь-якої домовленості ще політичнішою.
Для Києва головне питання полягає в тому, що саме стане мостом до цієї нормалізації. Якщо це буде стабільна угода з гарантіями безпеки, міжнародним контролем і здатністю стримати нову агресію, американсько-російський перезапуск стане наслідком миру. Якщо ж нормалізація почне диктувати його умови, логіка може змінитися.
Поки що Кремль говорить про перспективи торгівлі, Вашингтон намагається повернути переговори, а Україна готується до продовження війни й зимових атак. Усі три процеси відбуваються одночасно, і саме в цьому полягає головне протиріччя моменту: економічне майбутнє вже обговорюють, тоді як військове сьогодення ще не завершене.
Трамп, за версією Москви, хоче швидкого прориву. Путін каже, що підтримує такий підхід. Але справжнім показником стане не наступний телефонний дзвінок і не розмова про майбутню торгівлю, а те, чи з’являться умови, які одночасно зможуть прийняти Київ, Москва і Вашингтон.
До того часу відновлення відносин США і Росії залишається не результатом, а обіцянкою після результату. І саме завершення війни в Україні має визначити, чи стане ця обіцянка новою дипломатичною реальністю — або ще одним пунктом у переліку того, про що президенти вже домовилися говорити далі.
