Угорщина зазнала невдачі у спробі через суд оскаржити один із механізмів фінансування військової підтримки України. 9 вересня Загальний суд Європейського Союзу відхилив позов Будапешта проти рішення, яке регулює розподіл доходів, отриманих від заморожених активів російського Центрального банку.
Рішення має значення далеко за межами безпосередньої суперечки між Угорщиною та інституціями ЄС. Суд мав визначити, чи може він переглядати рішення, ухвалені в межах Спільної зовнішньої та безпекової політики Союзу. У підсумку аргументи Будапешта по суті не розглядалися через відсутність юрисдикції.
Суперечка не стосувалася конфіскації самих російських державних резервів. Предметом позову стали надзвичайні доходи, які отримують європейські депозитарії, поки активи російського Центробанку залишаються знерухомленими санкціями. У правовій конструкції ЄС ці прибутки відокремлені від основної суми резервів.
Угорщина подала позов у серпні 2024 року, вимагаючи скасувати рішення комітету Європейського фонду миру щодо розподілу частини цих коштів на військову допомогу Україні. Будапешт також оскаржив окремі елементи процедури, за якою рішення було ухвалене без участі Угорщини у відповідному голосуванні.
Попередній аналіз «Дейком» відкритих і перевірених документів показує, що справа відображає ширший конфлікт між Будапештом і більшістю урядів ЄС. Угорщина прагнула захистити свою роль у колективному ухваленні рішень, тоді як механізм дозволяв розподіляти кошти для України без її фактичної згоди.
Механізм почав формуватися навесні 2024 року, коли уряди країн ЄС погодили використання надзвичайних прибутків від знерухомлених російських резервів. Великі центральні депозитарії зобов’язали перераховувати Союзу основну частину чистих доходів, що виникають унаслідок зберігання активів російського Центробанку.
Початкова модель передбачала спрямування 90% надходжень через Європейський фонд миру на військову підтримку України. Решта 10% мала використовуватися через інші інструменти ЄС, переважно для відбудови країни. Брюссель залишив за собою можливість змінювати цю пропорцію залежно від подальших потреб.
Перший великий переказ за цією схемою відбувся влітку 2024 року. Європейський Союз отримав близько €1,5 млрд надзвичайних прибутків, накопичених після знерухомлення російських активів. Основну частину цих коштів призначили для військової підтримки України, зокрема закупівлі боєприпасів і засобів ППО.
Саме процедура розподілу військової частини цих надходжень стала центральним предметом угорського позову. Будапешт стверджував, що його неправомірно усунули від голосування, оскільки Угорщину не визнали державою-учасницею щодо конкретних заходів, пов’язаних із підтримкою українських збройних сил.
Угорщина наполягала, що такий підхід порушує положення договорів ЄС, принцип рівності держав-членів і правила роботи Європейського фонду миру. Фактично Будапешт доводив, що навіть у разі відмови фінансувати конкретний військовий захід він має зберігати право впливати на рішення про розподіл коштів.
Однак справа зіткнулася з особливим правовим статусом Спільної зовнішньої та безпекової політики Євросоюзу. Установчі договори суттєво обмежують судовий контроль у цій сфері, залишаючи значну частину зовнішньополітичних, безпекових і оборонних рішень державам та політичним інституціям Союзу.
Загальний суд дійшов висновку, що рішення, яке оскаржувала Угорщина, безпосередньо пов’язане із зовнішньою політикою, безпекою та фінансуванням військової допомоги Україні. Тому позов було відхилено без визначення того, чи було усунення Будапешта від голосування законним за всіма наведеними аргументами.
Ця відмінність принципова для розуміння результату. Угорщина програла справу, але суд не підтвердив правомірність кожного елемента процедури, створеної інституціями ЄС. Він постановив, що не має повноважень розглядати саме цей спір, тому механізм зберігся через межі юрисдикції, а не рішення по суті.
На практиці це означає, що оскаржуване рішення залишається чинним. Будапешту не вдалося домогтися його скасування, а використання доходів від заморожених російських активів зберігається як одне з джерел підтримки України. Безпосередній ризик зупинки механізму через цей судовий процес усунено.
Самі російські державні резерви водночас залишаються знерухомленими. ЄС використовує не основний капітал російського Центробанку, а фінансові доходи, що виникають під час дії санкцій. Саме ця відмінність дала Брюсселю змогу створити механізм, юридично відокремлений від прямої конфіскації суверенних активів.
Модель виникла як компроміс між урядами, які вимагали максимально широкого використання російських коштів для України, та країнами, що остерігалися правових і фінансових наслідків прямого вилучення державних резервів. Прибутки, отримані під час їх замороження, стали способом частково подолати цю суперечність.
Європейська фінансова інфраструктура відіграє в цьому механізмі центральну роль, оскільки саме в ній зосереджена значна частина знерухомлених російських державних активів. Накопичені там прибутки перетворилися на джерело багатомільярдних надходжень для української оборони та відбудови.
Позов Угорщини водночас показав межі здатності однієї держави-члена блокувати вже створені механізми допомоги Україні. Будапешт неодноразово розходився з партнерами щодо військової підтримки Києва, однак ця система була побудована так, щоб один уряд не міг зупиняти кожен наступний розподіл коштів.
Для правової системи ЄС справа залишає ширше питання про межі судового контролю над зовнішньополітичними рішеннями Союзу. Коли фінансовий захід безпосередньо пов’язаний із військовою допомогою та політикою безпеки, простір для втручання судів значно звужується навіть за заяв про порушення процедурних прав держави.
Практичний підсумок простіший за складну юридичну конструкцію: Угорщині не вдалося скасувати механізм спрямування доходів від заморожених російських активів на підтримку України. Рішення залишається чинним і показує, як ЄС поступово перетворює фінансові наслідки санкцій проти Росії на довгостроковий ресурс української оборони.
