Підтримка України з боку Німеччини останніми роками вимірюється не лише політичними заявами, а й мільярдами євро, військовою технікою та масштабними програмами постачання. Однак у Берліні дедалі голосніше говорять і про інший бік цієї допомоги — економічний. Німецька влада хоче, щоб значна частина коштів, які спрямовуються на зміцнення української оборони, поверталася до промисловості самої Німеччини через нові замовлення.
Про це заявив міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль в інтерв’ю Bild. За його словами, нинішні обсяги українських закупівель у німецьких оборонних компаній у Берліні вважають недостатніми.
Глава німецького МЗС пояснив позицію уряду тим, що Німеччина є одним із ключових донорів України у фінансовій та військовій сферах. Відтак, на його думку, німецькі підприємства повинні отримувати більше можливостей у рамках українських оборонних закупівель.
Вадефуль зазначив, що особисто порушував це питання під час нещодавньої зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським у Києві. За словами міністра, він намагався донести до української сторони просту логіку: Берлін готовий продовжувати підтримку, але водночас очікує активнішого залучення власного оборонно-промислового комплексу.
Фактично йдеться не лише про конкретні контракти. За словами Вадефуля, українська сторона, як мінімум, має розглядати німецьких виробників під час усіх відповідних процедур закупівель. Німецький уряд, своєю чергою, пов’язує це питання з необхідністю пояснювати витрати власним платникам податків.
Ця позиція показує, наскільки складною стала сучасна система військової допомоги. Для України головним критерієм залишається здатність конкретної зброї якомога швидше посилити фронт, захистити міста та зберегти життя військових. Для країн-партнерів важливими є також власні бюджети, виробничі потужності та політична підтримка суспільства. У результаті навколо військових контрактів формується ціла мережа взаємних інтересів.
Водночас Німеччина не відмовляється від підтримки України. Навпаки, останні рішення Берліна демонструють готовність продовжувати масштабні програми. Зокрема, у Німеччині стартувало серійне виробництво понад 5 тисяч далекобійних бойових безпілотників для українських потреб.
Окремим напрямком стала підтримка української безпілотної промисловості. Німецький уряд виділив 90 млн євро на фінансування закупівлі 50 тисяч українських дронів Shrike для Сил оборони. Такий підхід має подвійний ефект: Україна отримує необхідні технології та озброєння, а німецька сторона фінансує виробництво, пов’язане з українським оборонним сектором.
Не менш показовим стало рішення щодо ракет PAC-2. Під час засідання у форматі «Рамштайн» 8 вересня Німеччина оголосила про передачу Україні таких ракет із запасів Бундесверу. Це особливо важливо на тлі постійної потреби України у посиленні протиповітряної оборони та захисті критичної інфраструктури.
Таким чином, нинішня заява Вадефуля не варто сприймати як сигнал про згортання німецької підтримки. Швидше, Берлін прагне змінити її економічну модель. Німецька влада хоче бачити більше контрактів для власних виробників, розраховуючи одночасно підтримувати Україну та зміцнювати національну оборонну промисловість.
Для Києва тут виникає непростий баланс. З одного боку, закупівлі у європейських виробників допомагають поглиблювати військово-промислову співпрацю та створювати довгострокові ланцюги постачання. З іншого — Україна змушена порівнювати характеристики, ціну, швидкість виробництва та реальні бойові потреби, адже кожен контракт має прямий вплив на обороноздатність країни.
Тому вимога Берліна є значно ширшою, ніж звичайне прохання збільшити кількість замовлень. Вона свідчить про новий етап партнерства, у якому військова допомога дедалі тісніше переплітається з промисловою політикою держав Європи. Для Німеччини це можливість розширити виробництво та завантажити підприємства замовленнями. Для України — шанс отримати доступ до сучасних технологій, але водночас необхідність уважно відстоювати власні пріоритети.
Війна змушує Європу не просто передавати зброю, а фактично перебудовувати всю систему оборонного виробництва. І чим довше триватиме ця трансформація, тим важливішими ставатимуть питання про те, хто виробляє озброєння, хто його фінансує та кому дістаються великі оборонні контракти. Саме на цьому перетині інтересів Берлін зараз і намагається посилити позиції своїх компаній.
