Учора високопосадовець Кремля — секретар Ради безпеки РФ Сергій Шойгу — підтвердив, що Москва залишає за собою право застосувати ядерну зброю навіть у відповідь на звичайну агресію з боку Західних країн, якщо вона загрожуватиме «суверенітету та територіальній цілісності» Росії чи її союзника Білорусі.
Нагадаємо, що восени 2024 року президент Володимир Путін підписав оновлену «Основну державну політику у сфері ядерного стримування», яка розширила умови застосування ядерної зброї: раніше вона могла бути використана лише у відповідь на ядерний удар або агресію з застосуванням ЗМУ; тепер же перелік підстав доповнено звичайною атакою, здатною підірвати державний суверенітет або територіальну цілісність РФ чи Білорусі.
У своєму інтерв’ю державному агентству ТАСС Шойгу наголосив:
«У разі вчинення недружніх дій, що становлять загрозу суверенітету і цілісності території Російської Федерації, наша країна вважає цілком законними симетричні та асиметричні заходи, необхідні для їхнього придушення й недопущення повторення».
Заява Шойгу пролунала на тлі помітної зміни політики Вашингтона: президент Дональд Трамп та віцепрезидент Дж. Д. Венс неодноразово погрожували вийти з мирного процесу щодо України, якщо не буде досягнуто «чіткого прогресу», одночасно послабивши тиск на Росію в ході трирічної війни.
НАТО вже висловило стурбованість такими заявами Кремля. У січні цього року сам Шойгу попереджав про зростання ризиків конфлікту між ядерними державами у світі, водночас Альянс зазначав, що саме Росія підвищує напругу — зокрема через оголошення про розгортання тактичної ядерної зброї в Білорусі.
Для України та її партнерів ця риторика Кремля означає новий рівень небезпеки: по-перше, знижується поріг ядерного залякування, по-друге, посилюється «стратегічна двозначність» — ще донедавна офіційний поріг застосування був прив’язаний до ядерної агресії або існування загрози масованого ракетного удару з ЗМУ.
Експерти звертають увагу, що такі заяви вимагають адекватної реакції з боку Заходу. Поки що США та НАТО дотримуються політики стримування: продовжують поставки звичайних засобів ППО та модернізацію власного ядерного арсеналу, але не змінили своїх основних принципів «непершого застосування» ядерної зброї.
Для широкої міжнародної спільноти подальша ескалація ядерних загроз може стати каталізатором нової гонки озброєнь та розриву договорів про контроль над озброєнням, які відбудовувалися десятиліттями. З огляду на це, Кремль усе частіше використовує ядерний фактор як інструмент політичного тиску, змушуючи Захід коригувати власні стратегії підтримки України та сигналізуючи про готовність до будь-якого сценарію.
Поки світ стежить за розвитком подій, Росія формалізує нові «червоні лінії» у своїй безпековій стратегії. Чи зможуть ці загрози стримати Захід і водночас не перетворитися на самореалізоване пророцтво найближчим часом — покаже лише подальша динаміка дипломатичних та військових маневрів.
