Замість відповіді — тиша: як влада проігнорувала голос вулиці
В нічному зверненні 22 липня президент України Володимир Зеленський зробив те, чого від нього чекали, але водночас не сказав найважливішого. Після хвилі масових протестів, які прокотилися найбільшими містами країни — Києвом, Львовом, Дніпром, Одесою — через підписання ним закону №12414, що обмежує незалежність НАБУ і САП, президент не згадав про ці події жодним словом. Цей факт викликав глибоке розчарування серед громадянського суспільства, активістів, правозахисників і звичайних українців.
Саме це мовчання виявилося більш промовистим за будь-які заяви. Після голосування Верховної Ради позиція президента залишалася невідомою понад десять годин. Жодних офіційних заяв на сайті Офісу президента чи у соціальних мережах. А в той час як на вулицях громадяни вимагали ветування законопроєкту, силовики попереджали про «наслідки» для активістів, які залишалися у центрі столиці після початку комендантської години.
Ця відсутність прямої відповіді щодо протестів створила прірву між владою та суспільством. Закон, який підпорядковує НАБУ і САП Генеральному прокурору, на думку багатьох, підриває принципи прозорості, боротьби з корупцією і незалежності правосуддя. Однак реакції на критику президент не надав — натомість обмежився загальними фразами про «справедливість», «відсутність фейків» і «неприпустимість російських впливів».
Обіцянки без дій: чи працюватиме антикорупційна система?
У своєму зверненні Володимир Зеленський запевнив, що антикорупційна інфраструктура в Україні продовжить функціонувати. Він наголосив на важливості очищення цієї системи від зовнішніх впливів, зокрема, російських, і підкреслив налаштованість Генерального прокурора на забезпечення невідворотності покарання для тих, хто порушує закон. Це звучить як рішуча заява, однак вона не відповідає на ключові запитання громадськості: чому був підписаний закон, який, на думку багатьох експертів і міжнародних партнерів, знижує незалежність НАБУ та САП?
Підписання президентом законопроєкту №12414, який викликав відкриту критику з боку керівників НАБУ і САП, було сприйнято як крок назад у боротьбі з корупцією. Адже ці органи створювалися саме як незалежні інституції, покликані розслідувати правопорушення високопосадовців. Їхня ефективність безпосередньо залежить від незалежності від політичних чи адміністративних впливів, і саме ця незалежність тепер під загрозою.
Зеленський говорив про важливість того, щоб «справи, які лежали, мають розслідуватись». Проте новий закон, який фактично передає контроль за антикорупційними структурами Генеральному прокурору, може паралізувати цю діяльність. А отже, замість нових розслідувань — суспільство ризикує побачити їх згортання або вибірковість.
Протест як форма довіри: чому люди вийшли на вулиці
Громадяни, які вийшли на вулиці Києва, Львова, Одеси та Дніпра, не просто висловлювали незгоду з новим законом. Вони демонстрували свою віру у те, що право на чесну владу, на відкритість і прозорість — не порожні гасла. Протест — це не лише акт спротиву, це сигнал тривоги, це форма довіри, яку суспільство висловлює державі: «Ми віримо, що нас почують».
Однак ця віра потребує взаємності. І якщо реакції з боку президента не було — це виглядає як ігнорування не лише конкретної вимоги, а самого принципу відкритості, що був проголошений як один із стовпів нової політики після Революції Гідності.
Активісти не вимагали неможливого — вони закликали президента не підписувати документ, який порушує баланс у системі стримувань і противаг. Їхня вимога ґрунтувалася на праві знати, що правоохоронні органи залишаються поза політичним тиском. І те, що ця вимога залишилася без відповіді, болюче вдарило по довірі до влади.
Інформаційна порожнеча: стратегія чи недалекоглядність?
Впродовж усього дня, коли громадськість кипіла від обурення, на офіційних каналах комунікації Офісу президента панувала тиша. Єдине повідомлення, опубліковане перед нічним зверненням Зеленського, стосувалося вручення сертифікатів на житло родинам загиблих військових. Цей жест був важливим, але водночас відволікаючим. Складається враження, що комунікаційна стратегія Банкової будується на уникненні гострих тем, навіть якщо вони стосуються ключових державних інституцій.
Таке замовчування створює небезпечний прецедент. Адже кожна доба без коментаря підживлює недовіру, породжує домисли, а головне — віддаляє суспільство від влади. В умовах війни, коли згуртованість нації — це запорука виживання, така роз'єднаність стає критично небезпечною.
Інформаційна порожнеча — це не просто відсутність коментаря. Це — сигнал. І якщо цей сигнал читається як байдужість, то наслідки можуть бути довготривалими. Адже, коли влада мовчить, народ починає шукати відповіді самостійно — на вулицях, у соціальних мережах, у власних висновках, які часто стають несприятливими для державної довіри.
Висновок: новий тест для демократії в умовах війни
Ситуація довкола закону №12414 — це не лише інституційна криза, це тест на зрілість української демократії. Коли країна бореться за свою свободу на полі бою, не менш важливо зберігати цю свободу всередині — у формах управління, у чесності взаємин між владою та народом, у здатності чути критику і реагувати на неї.
Заява про «невідворотність покарання» виглядає переконливо лише тоді, коли ця невідворотність поширюється на всіх — незалежно від посад, повноважень чи політичної близькості. І коли антикорупційні органи отримують обмеження у своїй незалежності, суспільство має повне право вимагати пояснень.
Те, що президент у зверненні оминув тему протестів, — це не просто політичне рішення. Це лакмусовий папірець ставлення до власного народу. І якщо в час, коли люди виходять на вулиці не заради особистої вигоди, а заради справедливості — влада відвертається, то чи не втрачаємо ми ту саму справедливість, за яку ведеться боротьба на фронті?
Незалежна антикорупційна система — це не забаганка активістів. Це фундамент, на якому тримається довіра до влади, міжнародна підтримка і сам сенс перетворень після 2014 року. Якщо цей фундамент буде послаблений — це відчує кожен українець. Бо корупція не знає лінії фронту. Вона починається там, де мовчать у відповідь на запит суспільства.
