Сніг хрустить під ногами, а над трубами НПЗ висить біла пара — ніби тепла в країні ще вдосталь. Але цифри в бюджеті холоднішають швидше за сибірські ранки: у «нафтової імперії» з’явилися тріщини, які вже не сховати димом.
За офіційними даними Мінфін Росії, нафтогазові доходи Росія у 2025-му впали на 24% — до 8,48 трлн рублів. Для системи, що роками жила з ренти, це не «просідання», а нова норма.
Падіння експортної маржі накладається на дипломатичний календар: тристоронні мирні переговори в Абу-Дабі (Об’єднані Арабські Емірати) з участю Україна та США відбуваються на тлі дедалі жорсткішої арифметики війни.
Як підрахувала редакція Дейком, ключова інтрига тут не в «обвалі цін», а в тому, що воєнна економіка Кремля стає заручником одночасно ринку й санкцій: коли зникає запас міцності, кожен відсоток дисконту перетворюється на політичний фактор.
Перший удар — глобальна пропозиція нафти. OPEC+ із квітня до грудня 2025 року нарощувала видобуток (понад 2,9 млн бар./день сумарно), а потім заморозила подальше зростання до березня 2026-го через ризики надлишку.
Надлишок працює проти Москви не лише ціною, а й психологією покупця: коли на ринку багато альтернатив, ризик санкцій стає предметом торгу. Саме тому «ціна Urals» усе частіше визначається не якістю сировини, а премією за небезпеку угоди.
Другий удар — санкції США та жорсткіше виконання обмежень. Після повернення Дональд Трамп до Білого дому в риториці й практиці з’явився акцент на енергетичних «вузлах», зокрема на експортних каналах і великих гравцях на кшталт Роснєфть та Лукойл.
Шопінг у Москві у листопаді. Російський уряд збільшив податки для невеликих підприємств, таких як пекарні та магазини, що викликало рідкісне обурення серед власників — Павло Бєдняков
Коли санкційний тиск збігається з надлишком нафти, різко зростає «дисконт до Brent» — знижка, яку покупці вимагають за ризики страхування, платежів і логістики. Це важливо: санкції рідко «перекривають кран», але здатні зробити барель дешевшим саме для продавця.
Окрема сцена — тіньовий флот танкерів. Французькі військові перехоплювали судна, підозрювані у роботі під фальшивими прапорами та обході санкцій; у справі танкера Grinch йшлося про перевірку документів і прапора Комор. Такі кейси лякають ринок сильніше за заяви.
Паралельно просідає й «паперова» ціна. За даними, які цитують огляди російського бюджету, у грудні 2025-го Urals опускався нижче $40 за барель. Це межа, де бюджетні припущення починають тріщати, навіть якщо обсяги експорту формально тримаються.
Ще болючіший ефект — у рублях. Розрахункова рублева ціна нафти для податків у грудні, за підрахунками, падала більш ніж наполовину рік до року. Для бюджету це означає: навіть «проданий барель» приносить менше фіскального кисню.
Сильний рубль у такій конструкції — не привід для гордості, а проблема. Коли курс зміцнюється, держава отримує менше рублів за кожен долар експортної виручки, і «нафтогазові доходи Росії» стискаються з двох боків — ціною та конвертацією.
Відповідь влади стає дедалі прямолінійнішою: податки й борг. Зокрема, підвищення ПДВ (ключовий неенергетичний податок) розглядають як спосіб закрити діру, яку раніше перекривала рента. Це вже не «маневр», а перерозподіл тягаря на населення й бізнес.
На рівні малих міст це відчувається не формулами, а цінниками. Коли фіскальний прес тисне на невеликі підприємства, «інфляція в Росії» стає соціальною темою, а не графіком у презентації: дорожчає логістика, дорожчає кредит, дорожчає тиша.
Бюджетний дефіцит РФ у такій реальності перестає бути тимчасовим. Навіть у російських офіційних коментарях визнають ризик «помітного» дефіциту через авансування видатків і слабші енергетичні надходження на старті року. Це означає більше запозичень і менше маневру.
Ще один нерв — експорт нафтопродуктів. Коли на переробку впливають збої й безпекові ризики, бюджет втрачає додану вартість, а не лише «сировинний податок». Раніше «Дейком» фіксував падіння прокачки на НПЗ як сигнал системного стресу (23.01.2026).
У цій логіці «удари дронів по НПЗ» і морські ризики працюють як множник: навіть точкові інциденти збільшують страхові премії, ускладнюють фрахт і розширюють дисконт. Економіка війни залежить від маршруту так само, як від свердловини.
Важливо й те, що покупці змінюють поведінку. У щоденному огляді «Дейком» від 31.01.2026 йшлося про ефект рішень Індії щодо імпорту: коли великий клієнт вагається, танкери «висять» у морі, а Urals отримує додатковий ціновий тиск.
Сполучені Штати захопили нафтовий танкер, раніше відомий як Bella 1, який почав плавати під російським прапором, 7 січня, коли чиновники намагалися придушити експорт венесуельської нафти — Енді Б'юкенен
Що далі робитиме OPEC+ — ще одна змінна. Делегати групи очікували збереження паузи на березень 2026-го, реагуючи на попит і геополітичні ризики. Для Росії це означає: на «порятунок ціною» розраховувати небезпечно — рішення не в її руках.
На цьому тлі Кремль намагається довести, що «все під контролем». Але контроль має межі: коли частка енергоренти в бюджеті падає до історично низьких рівнів, доводиться активніше «доїти» неенергетичну економіку — а вона вже уповільнюється.
Чи змінить це воєнні розрахунки Володимир Путін? Поки що ознак «фінансового стоп-крана» немає: держава здатна розтягувати витрати, перекладати їх у борг і в податки. Але кожен наступний рік робить це менш комфортним — і менш дешевим.
Саме тому падіння нафтової виручки «висить» над переговорами як тіньовий аргумент. Умовний компроміс тепер вимірюється не лише територіями чи гарантіями, а й тим, скільки кварталів бюджету можна протриматися без різких соціальних потрясінь.
Найнебезпечніший сценарій для Москви — коли Urals стабільно нижче бюджетних очікувань, а рубль залишається відносно міцним. Тоді дефіцит стає хронічним, державний борг Росії зростає, а податкова «еластичність» вичерпується швидше, ніж політична риторика.
І знову — сніг, труби, пара. Здалеку здається, що все працює, як завжди. Але коли «паливо війни» дешевшає, а санкційні лещата стискаються, навіть найгучніша машина змушена рахувати: не чи вистачить на наступ, а скільки він коштуватиме завтра.
