Четвертий рік війни в Україні зустрічає ринок дивним кадром: танкери з російською нафтою йдуть на південь і схід, а звіти рахують мінус у касі. Система навчилися обходити обмеження, але платити за це — теж навчилися.
За оцінкою Centre for Research on Energy and Clean Air (CREA), яку цитує Reuters, за 12 місяців до 24 лютого 2026-го сукупні доходи РФ від експорту нафти, газу, вугілля та нафтопродуктів становили 193 млрд євро — на 27% менше, ніж до вторгнення.
Парадокс у деталях: обсяги експорту нафти не «обвалилися», вони лише змінили маршрут і ціну. CREA вказує, що виручка від сирої нафти зменшилася, хоча фізичні поставки лишалися вищими за довоєнні, тобто «мінус» зробили знижки.
За попереднім аналізом Дейком, це і є головний ефект цінової стелі G7: не зупинити потік, а зрізати маржу. У результаті воєнний бюджет РФ живе далі, але дедалі більше залежить від дисконту та схем, які дорожчають щомісяця.
Газові доходи Росії стали слабким місцем швидше, ніж нафтові: після 2022 року трубопровідні поставки в ЄС різко просіли, а альтернативи не перекрили втрати. Натомість нафтогазовий сектор утримався за рахунок морського експорту та переорієнтації.
Санкції ЄС проти Росії поки що виявилися асиметричними: газ скоротили радикальніше, ніж нафту, а саме нафта — головний генератор валюти. Тому «падіння виручки» не дорівнює «падінню здатності воювати», воно радше підвищує ціну війни для Кремля.
Механіка проста: експорт нафти зберігся, бо покупці погодилися, але за нижчою ціною, а продавець — бо йому потрібна готівка. У Guardian, який переказує дані CREA, прямо сказано: обсяги сирої нафти лишаються на 6% вище довоєнних рівнів.
Тіньовий флот став «плавучою інфраструктурою» цієї моделі — старі, часто недостатньо застраховані судна, складні ланцюжки власності та прапорів. CREA ще в аналізі третього року війни показував, наскільки зросла роль «shadow» танкерів і операцій ship-to-ship у європейських водах, що додає й екологічного ризику.
У четвертому році ключовий вектор — Індія та Китай: саме туди Росія відводить основний морський потік, а Туреччина лишається великим хабом для нафтопродуктів. CREA у січневому моніторингу наголошував, що експорт РФ «вузько концентрований» на кількох покупцях, а ЄС досі є найбільшим покупцем LNG і частини трубного газу.
Звідси політична логіка Брюсселя: якщо «прайс-кап» послабив маржу, але не потік, то треба бити по сервісах, без яких потік стає дорогим і ризикованим. Саме так у ЄС з’явилася ідея широкої заборони будь-яких послуг, що підтримують морський експорт російської сирої нафти.
Ця пропозиція відрізняється від попередніх тим, що цілиться в «інфраструктуру торгівлі»: страхування, брокерів, технічні й судноплавні послуги. У Reuters-логіці це могло б зробити стару цінову стелю менш потрібною — бо сам доступ до західних сервісів зникне як опція.
Але саме тут Європа «спіткнулася» об політику. Угорщина заявила, що блокуватиме 20-й пакет санкцій, допоки не відновиться транзит російської нафти «Дружбою» через Україну; Financial Times описує цю умову як прямий шантаж пакетом.
Паралельно конфлікт підсилила Словаччина, яка прив’язала аварійні перетоки електроенергії Україні до того ж нафтового спору. Європейські дипломати прямо говорять про ризик для єдності, і цей сюжет домінував у брюссельському порядку денному напередодні річниці.
Пауза у санкціях — це не абстрактна «процедура», а реальні місяці додаткових нафтових доходів Кремля. І водночас — ще один стимул для Росії нарощувати тіньовий флот і шукати нові «сіри» страхові й портові маршрути, поки вікно відкрите.
У цій же площині з’являється американський важіль. Білий дім у фактичній довідці про рамку торговельної домовленості з Індією прямо пов’язав тарифні рішення з обіцянкою Нью-Делі припинити закупівлю російської нафти.
Якщо Індія справді скорочуватиме російську частку, Москва або знижуватиме ціну ще сильніше, або шукатиме нових покупців і схем. Це означає, що «нафтова війна» переходить із санкцій у торгівлю та тарифи — там, де рішення ухвалюються швидше і жорсткіше.
Є й інший фактор тиску — українські удари по нафтовій інфраструктурі РФ, які підвищують ризики для логістики та страхування. У сумі це збільшує так званий «воєнний дисконт»: Росія продає більше барелів, але отримує менше євро за кожен.
Втім, падіння енергетичних доходів Росії ще не дорівнює «зламу». 193 млрд євро за рік — це все ще величезний потік ресурсів, здатний фінансувати війну в Україні, особливо якщо Кремль перерозподіляє бюджет і скорочує цивільні витрати.
Тому ключове питання 2026 року — не «чи тече російська нафта», а «хто забезпечує її шлях». Якщо ЄС справді закриє доступ до морських послуг і західних танкерів, Росія стане ще залежнішою від тіньового флоту — а це дорожче, небезпечніше і менш масштабовано.
Європейська енергетична безпека тут теж у грі. Коли ЄС лишається великим покупцем LNG і трубного газу РФ, він сам підтримує частину нафтових доходів Кремля опосередковано — через загальний платіжний баланс енергії та відчуття «незавершеного розриву».
Україні ж потрібен інший результат санкцій: не символічний пакет, а такий, що реально зменшує нафтові доходи Кремля і послаблює здатність РФ купувати ракети й дрони. У цьому сенсі сварка навколо «Дружби» — подарунок Москві, бо вона відтягує найболючіші обмеження.
Відтак рекомендації звучать прагматично: закривати лазівки, бити по сервісах, посилювати контроль за суднами та схемами власності, а також швидко ухвалювати рішення, щоб РФ не встигала адаптуватися. CREA у своїх матеріалах прямо вказує: стагнація санкцій робить цінову стелю дедалі менш дієвою.
Четверта річниця війни показала головне: санкції працюють, але повільно, і Росія вчиться заробляти «менше з кожної тонни», не втрачаючи обсягів. Вікно для рішучіших кроків у ЄС ще відкрите — та його можуть закрити політичні вето швидше, ніж будь-який танкер змінить курс.
