Ранок п’ятниці 23 травня 2025 року став історичним для багатьох українських і російських родин: у рамках домовленості про обмін 1000 на 1000 військових і цивільних кожна сторона повернула додому по 390 людей. Президент України Володимир Зеленський у соцмережах повідомив, що «перший етап угоди – назад до рідних» – успішно реалізовано. Багато з повернених громадян мали порізані на лисо голови й були обгорнені в синьо-жовті прапори, що стало символом національної єдності та підтримки.
Паралельно з українською акцією в Білорусі відбувалася передача 270 російських солдатів і 120 цивільних росіян, яких зустрічали представники Міністерства оборони РФ. За інформацією російського відомства, звільнені проходитимуть первинну медичну та психологічну реабілітацію в білоруських медзакладах, перш ніж вирушити до Росії. Кожна держава підтвердила ці цифри незалежно, що свідчить про високий рівень координації між сторонами.
Угоду про взаємне звільнення узгодили в Стамбулі під час переговорів, які стали першими прямими контактами між делегаціями за понад три роки війни. Попри відсутність прогресу в темі припинення вогню, ця домовленість залишилася одним із небагатьох майданчиків спілкування. За три роки вдалося провести понад шістдесят обмінів – відносно невеликі партії полонених, здебільшого військових, проте нинішній обмін, найбільший з початку повномасштабного вторгнення, вийшов за рамки звичної практики.
У Чернігівській області біля пункту зустрічі сотні родичів із нетерпінням чекали на своїх близьких. Дехто з них мав у руках портрети в’язнів, обгорнуті в прапори, інші – плакали й раділи з перших хвилин. Перед прибуттям автобусів «швидка» евакуювала одного з повернених через загострення хронічного захворювання, підкреслюючи, що стан багатьох звільнених вимагає невідкладної допомоги. Медики були готові прийняти ув’язнених зі зламаними кінцівками, порізаними ранами та ознаками виснаження.
Наслідки важких умов утримання в полоні можна проілюструвати на прикладі Деніса з Маріуполя, який втратив руку від мінного вибуху восени 2023 року. Його випадок був одним із найгучніших у перших обмінах. За словами Дениса, за 34 дні в російському таборі він пережив численні побиття, а цивільних в’язнів інколи утримували в «ямі» – ізольованій камері без світла й вентиляції. Таких історій десятки, і кожна з них підсилює гуманітарний вимір обмінів.
На цьому фото з роздаткового матеріалу, опублікованому 23 травня 2025 року, зображено українських військовополонених (ВПО) після обміну на тлі нападу Росії на Україну в невідомому місці в Україні. Роздатковий матеріал
Водночас Київ визнає, що іноді трапляються порушення міжнародного права й з українського боку. Однак Україна дозволяє відвідування таборів Червоним Хрестом і ООН – на відміну від Росії та окупованих українських територій, де допуск спостерігачів радикально обмежений. Така готовність дотримуватись конвенцій про поводження з військовополоненими вигідно вирізняє Україну на тлі звинувачень у масовому порушенні прав людини з боку російської влади.
Політичний контекст відновився телефонною розмовою Дональда Трампа з Володимиром Путіним напередодні, однак його ініціатива щодо припинення вогню досі лишається без результату. За словами джерел, переговори щодо перемир’я зайшли в глухий кут через неприйнятні ультиматуми Москви, які вимагали передачі частини українських територій і демілітаризації України. Саме тому обміни полоненими стали ключовим маркером довіри та мінімального рівня співпраці.
Генеральний прокурор України Андрій Костін вважає, що близько 90 % українських полонених зазнали тортур, зґвалтувань або інших форм жорстокого поводження. Звільнені часто повідомляють про психологічний тиск, погрози розправою над рідними та довге утримання в нелюдських умовах. Такі свідчення фіксують ООН і правозахисні організації, що робить обміни важливою ланкою збору доказів для майбутніх міжнародних розслідувань.
Експерти вважають, що успішне проведення обміну 1000 на 1000 може стати імпульсом до відновлення переговорного процесу. Поки що жодна зі сторін офіційно не оголосила про нові раунди прямих переговорів, але обміни утримують відкритою мінімальну лінію контакту. Для тисяч полонених і їхніх сімей ця практика означає найперше – шанс вижити та повернутися до мирного життя.
З огляду на обмін 390 на 390 та обіцянки продовжити його найближчими днями, увага міжнародної спільноти зосереджена на дотриманні домовленостей і безпеці звільнених. Лише від чіткого виконання угод залежить майбутня готовність обох сторін ризикувати життями у синхронних акціях звільнення. І хоч шлях до припинення війни залишається складним і вимушено поступовим, кожен повернений додому військовий чи цивільний – це крок до відновлення людяності там, де домінує руйнування.
