Суть плану: політична рамка для миру після років насильства
Уперше з часу масштабного нападу бойовиків ХАМАС на Ізраїль з’явився комплексний політичний документ, який окреслює можливий сценарій завершення конфлікту в Секторі Газа. План президента США Дональда Трампа був оприлюднений 29 вересня під час візиту прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньяху до Вашингтона. Ця ініціатива має на меті не лише зупинити бойові дії, а й створити передумови для стабільного та безпечного існування анклаву в майбутньому.
Згідно з документом, Сектор Газа має перетворитися на демілітаризований регіон без терористичної інфраструктури та загроз сусідам. План передбачає відбудову ключових систем життєзабезпечення, зокрема електро- та водопостачання, що десятиліттями перебували у кризовому стані через постійні обстріли та руйнування. ЦАХАЛ має поступово відійти з частини зайнятих територій, що стане першим кроком до деескалації.
Ізраїль, відповідно до плану, має звільнити 250 довічно ув’язнених та 1700 осіб, заарештованих після 7 жовтня 2023 року — дати найкривавішого теракту в історії єврейської держави. У відповідь ХАМАС зобов’язаний протягом 72 годин звільнити всіх ізраїльських заручників. Для членів угруповання передбачено можливість амністії або безпечного виїзду за умови складання зброї.
Адміністрацію анклаву на перехідний період має взяти на себе Палестинський технократичний комітет. Його роботу координуватиме міжнародна «Рада миру» на чолі з Дональдом Трампом та іншими світовими лідерами. Після цього контроль перейде до реформованої Палестинської адміністрації, що покликано забезпечити легітимність і поступовий перехід влади.
Окремий пункт плану — введення міжнародних стабілізаційних сил. Вони діятимуть у координації з Ізраїлем, Єгиптом та Йорданією, аби гарантувати безпеку кордонів і поступову ліквідацію збройних формувань. У документ включено й економічну складову — створення спеціальної економічної зони, що має стати інструментом відновлення та залучення інвестицій.
Експерти зазначають, що цей план виглядає більш реалістичним, ніж попередні ідеї. За словами Сергія Данилова, заступника директора Центру близькосхідних досліджень, вперше чітко визначено політичну рамку після завершення бойових дій, що дозволяє вести розмову про майбутнє території, а не лише про короткострокові домовленості.
Реакція Ізраїлю: обережна підтримка з урахуванням власних інтересів
Ізраїль загалом позитивно сприйняв план, оскільки він відкриває політичну перспективу завершення війни, чого країні бракувало впродовж усього конфлікту. Візит Нетаньяху до Вашингтона став ключовим моментом, коли вдалося закріпити деякі вигідні для Ізраїлю умови. Зокрема, ізраїльські війська зможуть залишатися у частині Сектора Газа доти, доки міжнародні стабілізаційні сили не будуть повністю розгорнуті та не почнуть операції з роззброєння бойових структур.
Нетаньяху також домігся уточнень у пункті про амністію, додавши обов’язкову умову складання зброї та демонтажу військових об’єктів. Це дозволяє уникнути ризику того, що угруповання зможе зберегти бойовий потенціал під прикриттям мирних домовленостей.
План дає ізраїльському суспільству відчуття політичного напрямку, без якого військова кампанія втрачає сенс. Як наголошують експерти, будь-яка армія не може безкінечно виконувати поліцейські функції на території, де немає ясного бачення політичного врегулювання. Генштаб Ізраїлю неодноразово наголошував уряду на потребі окреслити політичну стратегію, аби уникнути затягування конфлікту.
Втім, підтримка плану не є одностайною. Ультраправі партнери Нетаньяху в коаліції вже розкритикували ініціативу, побоюючись поступок, які можуть сприйматися як слабкість. Натомість центристська опозиція висловила готовність підтримати уряд у реалізації цієї ініціативи. Таким чином, всередині ізраїльського політикуму формується своєрідний баланс між прагматизмом і жорсткою позицією щодо безпеки.
Зовнішньополітичний аспект також залишається складним. Європейські країни дедалі активніше обговорюють можливість економічного тиску на Ізраїль у разі відмови від політичного врегулювання. Мова йде не лише про дипломатичні сигнали, а й про потенційні торгові чи санкційні обмеження, які вже кілька місяців фігурують у риториці європейських урядів.
ХАМАС: між тиском та спробами зберегти вплив
Позиція ХАМАС є найскладнішим елементом цього політичного пазлу. Раніше угоди між Ізраїлем та угрупованням носили суто тактичний характер: звільнення частини заручників в обмін на тимчасове припинення бойових дій. Але нині ситуація змінилася. ХАМАС втратив значну частину організаційної структури, бойових спроможностей і контролю над анклавом. За оцінками експертів, окремі загони діють автономно, що ускладнює централізоване прийняття рішень.
Водночас арабські країни, включно з Катаром, посилили тиск на ХАМАС, вимагаючи ухвалення реалістичного рішення. Для руху це непростий момент: відмова від плану може погіршити стосунки з ключовими регіональними гравцями, а прийняття — означає втрату контролю над анклавом і впливу, накопиченого протягом десятиліть.
Катар, який виконує роль посередника, отримав від ХАМАС низку запитань щодо гарантій безпеки після звільнення заручників та чіткого графіка виведення ізраїльських військ. Також рух прагне отримати запевнення, що його лідери за кордоном не стануть цілями атак. Це свідчить про спробу максимально зберегти політичний і військовий вплив у процесі реалізації угоди.
Реакція на план з боку ХАМАС поки що залишається неоднозначною. За даними Sky News Arabia та Reuters, угруповання вважає документ упередженим на користь Ізраїлю та бачить у ньому вимогу фактичної ліквідації своєї структури. Водночас офіційно рух пообіцяв розглянути пропозицію «добросовісно» та надати відповідь після внутрішніх консультацій.
Арабські дипломати прогнозують, що ХАМАС, найімовірніше, спробує внести поправки до плану, так само як це зробив Нетаньяху. Рішення може бути оголошене протягом кількох днів, але ключовим залишиться питання: чи готовий рух піти на компроміси, які фактично означатимуть втрату головних важелів впливу.
Міжнародна реакція: від обережного схвалення до стратегічних розрахунків
США, Велика Британія та Франція схвально відгукнулися про план. Для європейських держав це можливість підштовхнути Ізраїль до зменшення масштабів бойових дій і продемонструвати власну роль у регіоні. Визнання Палестини державою стало символічним жестом підтримки, який супроводжує політичний тиск на Ізраїль.
Країни Близького Сходу, серед яких Саудівська Аравія, Йорданія, ОАЕ, Індонезія, Пакистан, Туреччина, Катар та Єгипет, оприлюднили спільну заяву на підтримку пошуку політичного вирішення конфлікту. Це свідчить про певну регіональну консолідацію, якої раніше не спостерігалося. Раніше кожна з цих держав діяла здебільшого самостійно, керуючись власними інтересами.
Для Вашингтона план є водночас інструментом впливу та способом продемонструвати зовнішньополітичну ефективність адміністрації Дональда Трампа. Президент США особисто позиціонує себе як головного арбітра цього процесу. Він уже очолив «Раду миру», що підкреслює прагнення Білого дому повернути контроль над ключовими дипломатичними процесами на Близькому Сході.
Міжнародні стабілізаційні сили, які передбачені планом, стануть серйозним тестом на готовність світової спільноти брати відповідальність за складний регіон. Їхнє розгортання вимагатиме політичної волі, ресурсів та злагодженої координації між країнами, які часто мають різні стратегічні інтереси.
Підсумок: шанс на злам старої логіки конфлікту
План Трампа не є ідеальним і вже викликав низку суперечливих реакцій. Проте він вперше за багато років пропонує комплексний підхід, що включає політичні, військові та економічні елементи. Для Ізраїлю це можливість отримати політичну перспективу завершення війни. Для ХАМАС — складний вибір між збереженням впливу та політичною ізоляцією. Для міжнародної спільноти — нагода проявити реальну відповідальність за стабільність у регіоні.
Чи стане ця ініціатива реальним початком мирного процесу — залежить від готовності сторін ухвалювати складні рішення. Але вже зараз зрозуміло: вперше за довгий час з’явився документ, який дає хоч якусь надію на злам старої логіки нескінченного насильства. І саме це робить план Трампа важливим рубежем у сучасній історії Близького Сходу.
