В історії кожного народу є моменти, коли дипломатія стає зброєю не менш потужною, ніж сучасні танки чи високоточні ракети. У випадку України, яка вже три роки бореться у війні з Росією, саме дипломатія може стати визначальним чинником на шляху до омріяного миру. Зустріч Президента Володимира Зеленського з принцом Мохаммедом бін Салманом у Саудівській Аравії відкриває нову сторінку в міжнародних відносинах, адже на вагах стоїть не лише доля України, але й майбутнє глобальної безпеки та рівноваги.
Саудівська Аравія вже тривалий час прагне посилити свій вплив у регіоні та за його межами. Принц Мохаммед бін Салман, де-факто лідер держави, все частіше демонструє готовність переходити від ролі регіонального лідера до статусу ключового гравця на світовій арені. Минулого року Саудівська Аравія здивувала світ, долучившись до обговорення мирних форматів щодо війни з Росією. Її присутність у процесі мирних переговорів стала ще помітнішою, коли королівство виступило посередником у складному обміні полоненими між США та Росією. Тепер же відбувається наступний крок: Саудівська Аравія перетворюється на осередок контактів між Україною, Сполученими Штатами та навіть Росією, яка не була запрошена на деякі попередні перемовини, але посилала недвозначні сигнали про своє несприйняття такого формату.
Зеленський, попри складну військову ситуацію на фронті та внутрішні політичні виклики, виявляє готовність шукати нові шляхи для припинення кровопролиття. Цей конфлікт не лише забрав тисячі життів і спустошив цілі регіони, але й зруйнував взаємну довіру між Україною та Росією, яка в очах багатьох українців здавалася важливим, хоча й непростим партнером на пострадянському просторі. Відтак мирні переговори стають своєрідним шансом повернути Україну в безпечний світовий простір, де панують міжнародне право та взаєморозуміння.
Проте шлях до такої мирної угоди ускладнений через неоднозначні позиції інших геополітичних гравців. Серед них—Сполучені Штати, які довго підтримували Україну у її прагненні зберегти територіальну цілісність і відвернути подальшу російську агресію. Але останнім часом з’явилися тривожні сигнали про зміну тону у Вашингтоні. Дональд Трамп, який обіймає посаду президента США, неодноразово наголошував, що, на його думку, Україна не має достатньо “козирів” у переговорах, а отже мусить йти на поступки, які могли б прискорити завершення війни, але, в очах багатьох українців, можуть стати болісним компромісом.
Ситуація додатково загострилася після зустрічі Трампа й Володимира Зеленського у Білому домі, коли американський лідер прямолінійно дав зрозуміти, що економічна та військова підтримка від США надалі буде залежати від згідливості української сторони в перемовинах із Росією. Цей момент виявився переломним: Україна опинилася перед загрозою втратити вагому допомогу, яка багато в чому зупинила російський наступ і надала Києву відчуття підтримки з боку Заходу.
Президент України Володимир Зеленський і шейх Об'єднаних Арабських Еміратів Мохамед бін Заїд аль-Нахайян у понеділок в Абу-Дабі. Agence France-Presse — Getty Images Через Getty
Водночас, навіть у цих непростих умовах, існують натяки на те, що Україна може зміцнити свої позиції. Головна причина — уповільнення російського наступу та певні успіхи Збройних Сил України, які довели, що агресію можна зупинити. Полонені російські військові, сотні знищеної техніки, деморалізація деяких підрозділів — усе це додає Києву впевненості в тому, що він здатен не лише захищатися, а й контратакувати. Такий розвиток подій ставить світ перед питанням: чи варто змушувати Україну до компромісу, якщо вона має шанси остаточно зламати російську агресію?
Драматизм ситуації полягає в тому, що Москва відмовляється визнавати себе стороною конфлікту, і надалі просуває пропаганду про “захист російськомовного населення”. Водночас, вона, вочевидь, не може проігнорувати потужний тиск санкцій, запроваджених Заходом раніше, та ризик нових обмежень, про які Трамп натякнув у своїх заявах. Американський президент озвучив можливість “значних санкцій”, покликаних швидше схилити Росію до укладення миру з Україною. Проте вже за кілька годин Трамп змінив риторику і зазначив, що “знайти спільну мову з Україною” складніше, ніж із Кремлем.
Саудівська Аравія відіграє в усьому цьому процесі роль “третьої сили”: країна, яка має величезні нафтогазові резерви, прагне зберігати добрі зв’язки зі США, однак і налагоджує діалог із Росією, яка шукає економічних партнерів на тлі ізоляції. Відтак, переговори на саудівській території можуть виявитися зручними для всіх сторін: Україна отримує рідкісний шанс провести консультації за відносно нейтральних умов, американці можуть демонструвати “міжнародне співробітництво”, а Росія, хоча й лишається на певних етапах осторонь, завжди може підключитися до підсумкового формату, щоб не дозволити іншим вирішувати її долю без неї.
Зустріч із принцом Мохаммедом бін Салманом покликана посилити позиції Києва перед подальшими контакта́ми з американськими дипломатами. Зеленський у своїх соціальних мережах наголошував, що він “сповнений рішучості докласти всіх зусиль” для завершення війни на “справедливих і тривалих” умовах. Ці слова відбивають прагнення України, яка з першого дня конфлікту просуває ідею поваги до територіальної цілісності та міжнародного права. Київ неодноразово наполягав, що повернення захоплених Росією територій — ключова умова для будь-якого компромісу.
Однак потрібно розуміти, що дипломатія — це не лише мистецтво можливого, а й мистецтво компромісів. Особливо тоді, коли конфлікт ускладнюється активною роллю світових лідерів. Володимир Путін та його оточення дедалі відчутніше лобіюють ідею багатополярного світу, у якому Захід перестає бути монополістом у прийнятті важливих рішень. Утім, саме активне залучення США на боці України в цій війні показує, що для Вашингтона криза є не лише суто регіональною проблемою, а й викликом для авторитету. Якщо Америка виявиться неспроможною допомогти українцям у їхній боротьбі, її вплив може значно послабитись у інших частинах світу.
Цікаво, що американський віцепрезидент Джей Ді Венс, який раніше підтримував рішучі кроки проти Росії, поступово теж змістив акценти. Поряд із Трампом він вимагав від Зеленського більшу відкритість у питанні подяки за допомогу з боку США, натякаючи на недоліки в комунікації та розбіжність у баченні того, як і коли має завершитися війна. Така позиція американського політикуму змусила українську владу шукати додаткових союзників і привела до поновлення активних дипломатичних контактів не лише з Європою, а й з Близьким Сходом.
Серед аналітиків точаться суперечки: чи дійсно Саудівська Аравія може стати “шлюзом” для компромісу? З одного боку, Ер-Ріяд не має прямих історичних чи політичних протиріч з Україною та, попри складнощі у відносинах із Заходом, зацікавлений у стабілізації ситуації, яка впливає на глобальний ринок енергоносіїв. З іншого боку, королівство намагається зберегти “рівновагу” у стосунках із США та Росією, щоб уникнути конфронтації з будь-якою зі сторін. Принц Мохаммед бін Салман, якого колись критикували за можливі порушення прав людини, бачить у ролі посередника шанс продемонструвати світові прагнення до конструктиву й, водночас, зміцнити свій міжнародний авторитет.
Цей контекст чудово пояснює важливість нових переговорів. Переговори у місті Джидда, де також очікується візит американського держсекретаря Марко Рубіо, можуть виявитися вирішальними для формування майбутньої “дорожньої карти”. Зеленський наголосив, що у складі української делегації будуть ключові фігури: міністр закордонних справ, міністр оборони, високопоставлені військові та керівник Офісу президента. Це свідчить про те, що Україна підійшла до процесу з усією серйозністю.
Українські військові ведуть вогонь з гаубиці M777 по російських позиціях на лінії фронту поблизу Донецька, Україна, понеділок, 3 березня 2025 року. Роман Чоп
Немає сумнівів у тому, що атмосфера на цих зустрічах буде напруженою. Київ вимагає припинити агресію та вивести російські війська з окупованих територій. Москва готова говорити про певну “заморозку” конфлікту, але не бажає визнавати свою відповідальність за початок війни. Вашингтон намагається балансувати між власними інтересами, внутрішньою політикою та прагненням уникнути міжнародного скандалу, пов’язаного зі звинуваченнями у втручанні США у справи інших країн. А Ер-Ріяд хоче зберегти статус гравця, чиї ресурси та амбіції мають значення на глобальному рівні.
Усе це створює складне тло, на якому кожен крок може мати далекосяжні наслідки. Варто підкреслити: якщо сторонам вдасться домовитися про взаємоприйнятні умови припинення вогню, це може стати головним проривом у війні з Росією. Однак будь-яке рішення, що спиратиметься на поступки, небезпечно для України, оскільки може підважити віру суспільства у справедливість, за яку воюють українські солдати на передовій.
Повертаючись до теми зустрічі Зеленського з принцом Мохаммедом бін Салманом, не можна недооцінювати її символічного значення. Принц відкрито декларує бажання стати модератором непростого конфлікту, а для України це – шанс заручитися підтримкою на потужній близькосхідній арені. Удаваний “нейтралітет” Саудівської Аравії може виявитися якраз тим козирем, що допоможе залучити інших міжнародних гравців до вирішення проблеми.
Водночас, такі кроки викликають палкі дискусії в самій Україні. Частина суспільства вважає, що виходити на перемовини з агресором недоцільно, доки не буде гарантовано відновлення кордонів держави у межах міжнародно визнаних кордонів. Інші ж, навпаки, розглядають дипломатію як єдиний шлях зберегти життя солдат і цивільних, навіть якщо доведеться йти на складні компроміси. Тут спрацьовує чинник втоми від затяжного конфлікту, який випалює економіку й призводить до загального занепаду.
Можливо, зустріч у Саудівській Аравії стане початком історії, що приведе Україну до миру. Можливо, навпаки, це буде ще один безрезультатний раунд, після якого знову пролунають гармати. Та все ж: сам факт, що перемовини відбуваються на такому високому рівні й залучають глобальних лідерів, дає обнадійливий сигнал. Ми бачимо, як світ продовжує шукати рішення і як навіть найнеочікуваніші гравці, на кшталт Саудівської Аравії, беруть на себе роль посередника.
Для України життєво важливо зберегти консолідовану підтримку Заходу. Саме тому Зеленський докладає всіх зусиль, аби врегулювати непорозуміння із США, які застерігають від надмірних вимог і закликають до реалістичної оцінки ситуації на фронті. У той же час, Київ небезпідставно вірить у силу своєї армії, яка вже довела світу, що може протистояти набагато сильнішому ворогу. Баланс між прагненням до миру і небажанням поступитися суверенітетом — ось головна дилема, з якою стикається українське керівництво.
Якщо ці перемовини у Джидді призведуть до якоїсь “дорожньої карти” чи бодай до домовленості щодо проміжного припинення вогню, це стане великим кроком уперед. Але необхідно також враховувати непередбачуваність Дональда Трампа, який може у будь-який момент змінити власну позицію та оголосити нові санкції або, навпаки, скасувати чинні. Не менш важливим є і ставлення Володимира Путіна, чиє оточення вперто не визнає відповідальності за вторгнення, але, можливо, буде змушене реагувати на зростаючий міжнародний тиск.
Зрештою, саме на таких зустрічах формується майбутнє: не лише України чи Росії, але й усього світу, що знаходиться на перехресті між старими догмами і новими викликами. Багатополярність, про яку мріє Москва, може стати реальністю, якщо Захід втратить єдність, а такі країни, як Саудівська Аравія, візьмуть на себе провідну роль у міжнародних відносинах. Проте це також шанс для Києва продемонструвати власну дипломатичну зрілість і вміння відстоювати інтереси держави навіть у складних умовах.
Сьогодні Україна ніби балансує на канаті над прірвою. Найменша помилка може мати катастрофічні наслідки, адже йдеться не лише про зовнішню політику, а про долі мільйонів людей, які втомилися від війни, втрат та невпевненості в майбутньому. Саме тому така увага прикута до кожного візиту, кожної заяви, кожного нового формату переговорів. В очах багатьох українців, зустріч Зеленського з принцом Мохаммедом бін Салманом — це певна надія, промінь світла на складному шляху до миру, що, можливо, вже починає проглядатися за горизонтом.
Україна завжди підкреслювала: немає іншого способу вирішити конфлікт, окрім як через дипломатичний діалог чи сильний тиск на агресора у поєднанні з оборонними зусиллями. Якщо Ер-Ріяд зможе надати платформу для конструктивних домовленостей, а Вашингтон, у свою чергу, продемонструє послідовність, то світ стане свідком історичного розділу, коли війна з Росією врешті-решт отримає ясний вектор до розв’язання. І, можливо, саме в такі дні та через такі зустрічі зародиться той новий світопорядок, у якому великі держави не зможуть ігнорувати волю менших країн боротися за свою незалежність.
