Поки ізраїльтяни ховаються в укріплених бомбосховищах на тлі ракетних ударів з боку Ірану, майже три мільйони палестинців, які мешкають на Західному березі річки Йордан, залишаються без жодного елементарного захисту.
У той час як по всьому Ізраїлю лунають сирени повітряної тривоги, сповіщаючи про загрозу, у палестинських містах та селах цього немає — ні сигналів тривоги, ні бомбосховищ, ні навіть доступу до систем раннього попередження.
Західний берег, територія, що перебуває під ізраїльською окупацією з 1967 року, фактично опинився на маршруті іранських балістичних ракет, які спрямовуються на Ізраїль. Проте на відміну від ізраїльських міст, більшість палестинських населених пунктів тут не мають навіть базових засобів безпеки. Люди не можуть покинути свої домівки вчасно, а в разі загрози — просто не мають куди ховатися.
За словами представників цивільної оборони Палестинської автономії, лише за п’ятницю вони отримали 40 повідомлень про поранення та пошкодження майна внаслідок уламків ракет, які впали на території Західного берега. Серед постраждалих — семеро дітей. І хоча офіційні органи намагаються реагувати, ресурсів не вистачає, а самі системи оповіщення відсутні. Багато палестинців дізнаються про небезпеку, орієнтуючись на сирени ізраїльських поселень, розташованих поруч, або ж за допомогою ізраїльських мобільних додатків.
Мешканець села Біддя, 57-річний Якуб аль-Рабі, розповів про свій досвід: коли почув сирени в одному з ізраїльських поселень поблизу, він разом із шістьма своїми дітьми та онуками зібрався у вітальні, сівши вздовж стіни якомога далі від вікон. Проте навіть така самоорганізація не приносила відчуття безпеки. За його словами, найстрашнішим було бачити страх на обличчях його онуків, коли вони чули вибухи вдалині.
У той час як одні мешканці сіл ховаються у своїх будинках, інші зізнаються, що виходили на дах, щоб побачити, як ракети пролітають над головами. Для багатьох це єдиний спосіб усвідомити, що відбувається, хоч і ціною ризику для життя.
Речник сил безпеки Палестинської автономії генерал-майор Анвар Раджаб заявив, що палестинцям радять залишатися вдома під час атак. Проте він відкрито визнав: держава не має фінансових можливостей, аби будувати публічні укриття. Бюджет автономії перебуває в критичному стані, а системи оборони вимагають значних інвестицій та інфраструктури, якої просто не існує.
Про брак технологій заявив і Мохаммед Абу ар-Руб, директор урядового Центру комунікацій Палестинської автономії. За його словами, Західний берег не має систем, які дозволили б створити мережу повітряних тривог, подібну до ізраїльської. «У нас просто немає технологій і систем для цього», — констатував він.
Жах, який переживають люди, не обмежується лише страхом. Він має цілком реальні наслідки. У жовтні минулого року уламок іранської ракети вбив палестинського чоловіка в місті Єрихон — подія, яка стала для багатьох символом вразливості палестинського населення в цій непроголошеній війні.
Ала аль-Хаббас, 37-річний мешканець села поблизу Дженіна, згадує цей випадок як попередження. «Це страшно, але що ми можемо зробити? — запитує він. — Ми просто прийняли, що нічого зробити не можемо».
Палестинці на Західному березі не лише живуть під окупацією, але й змушені стикатися з подвійною реальністю: відсутністю дієвої влади, яка б забезпечила їх захист, і постійною загрозою ззовні, на яку вони не мають жодного впливу. У той час як Ізраїль має розгалужену мережу укриттів, залізний купол і систему повітряних тривог, палестинці змушені покладатися лише на випадок.
Міжнародна спільнота майже не реагує на цю критичну ситуацію. Попри численні заклики до захисту цивільного населення, практичної допомоги Західному берегу не надходить. Люди залишаються наодинці зі своїм страхом і беззахисністю.
Ізраїльсько-іранське протистояння в черговий раз показало, що найбільш вразливими залишаються ті, хто не має політичного голосу, технологій чи укриттів. Серед них — палестинці Західного берега, які стали заручниками чужих воєн і власної незахищеності. Без систем раннього попередження, без безпечних кімнат, без державного захисту — вони щодня живуть на лінії вогню, де життя залежить лише від випадку.
