Ціна правди: коли слово стає небезпечнішим за кулю
Війна оголила глибоку істину: у боротьбі за інформацію журналісти стали одними з найвразливіших учасників подій. За час повномасштабної агресії проти України було вбито 12 українських журналістів під час виконання ними професійних обов’язків. Їхні камери, блокноти й мікрофони не захистили від куль і вибухів. Кожна смерть — це не лише особиста трагедія родин і колег, а й удар по всій системі свободи слова, яка є одним із стовпів демократії.
Підрахунки, оприлюднені в ухваленій ПАРЄ резолюції «Журналісти мають значення: необхідність активізувати зусилля для звільнення українських журналістів, які утримуються в полоні РФ», не є сухою статистикою. За кожною цифрою — історії людей, які вирішили свідомо залишитися поруч із правдою, попри небезпеку. Усього за час великої війни загинули 111 журналістів, і майже сотня з них віддали життя або як учасники бойових дій, або стали жертвами обстрілів чи катувань.
У цій темній реальності особливо гірко усвідомлювати, що 26 українських журналістів досі незаконно позбавлені волі. Половина з них були затримані ще до початку повномасштабного вторгнення, у 2016–2021 роках. Інші потрапили до в’язниць після 24 лютого 2022 року. Це представники медіа з окупованого Криму, а також Херсонської та Запорізької областей, які залишилися працювати, попри зміну обставин і постійний ризик репресій.
Ціна правди зросла до рівня, коли професія журналіста в Україні стала синонімом мужності. І саме тому міжнародна увага, зокрема з боку ПАРЄ, має вирішальне значення: мовчання світу в таких питаннях було б злочином.
Резолюція ПАРЄ: політичний документ, що несе людський сенс
У вересні 2025 року Парламентська асамблея Ради Європи одностайно ухвалила резолюцію, яка стала знаковим кроком у міжнародному визнанні масштабів репресій проти українських медійників. Ініціаторкою стала народна депутатка Євгенія Кравчук. У документі йдеться не лише про вбитих та ув’язнених журналістів, а й про необхідність системного міжнародного реагування.
Резолюція закликає державу-агресора негайно звільнити всіх незаконно утримуваних журналістів, надати повну інформацію про місця їхнього перебування та умови утримання. Це прямий сигнал світовій спільноті: мовчазна згода більше не припустима.
Делегат від Великої Британії лорд Джордж Фоукс наголосив під час дебатів, що вірність принципам демократії вимагає не лише слів підтримки, а й хоробрих дій. Він підкреслив, що боротьба за свободу українських журналістів є частиною ширшої боротьби за перемогу України та збереження європейських цінностей. Його промова отримала гучні оплески, як і присутність у залі нещодавно звільнених медійників Владислава Єсипенка та Дмитра Хилюка.
Резолюція містить конкретні заклики до країн-членів Ради Європи та ЄС: підтримати спеціальний трибунал щодо агресії проти України, створення Комісії з відшкодування збитків і Реєстру збитків. Також запропоновано ввести персональні санкції проти усіх, хто причетний до злочинів проти журналістів.
Свідчення страждання: персональні історії, які не можна забути
Серед найболючіших прикладів — історія журналістки Вікторії Рощиної. 10 жовтня 2024 року стало відомо про її загибель у полоні. Її повернення в Україну навесні 2025 року принесло новий шок: експерти виявили численні сліди тортур. Це не лише доказ жорстокості, а й приклад того, як інформаційна діяльність стала підставою для смертельного переслідування.
Ще одна знакова історія — звільнення Дмитра Хилюка наприкінці серпня 2025 року. Його повернення стало символом незламності, але також нагадало про десятки тих, хто досі перебуває за ґратами. Кожне ім’я — це цілий світ, зруйнований насильством, але не зламаний у своїй правді.
Президент України Володимир Зеленський неодноразово наголошував, що держава шукає ефективні механізми для повернення цивільних, політичних в’язнів і журналістів з ворожого полону. Це складний дипломатичний процес, але кожна успішна історія повернення дає надію іншим.
Світова відповідальність: не залишатися осторонь
Репресії проти журналістів — це не лише внутрішня проблема України. Це виклик для всієї демократичної спільноти. Якщо світ дозволить безкарно переслідувати носіїв правди, завтра подібні сценарії можуть повторитися в будь-якій країні. Саме тому міжнародні резолюції, санкційні механізми та трибунали мають не просто декларативне, а практичне значення.
Країни ЄС та Ради Європи закликані використовувати всі доступні інструменти міжнародного права. Це включає замороження активів, заборону на в’їзд, участь у розслідуваннях та підтримку правозахисних організацій, які документують злочини проти журналістів. Кожен крок у цьому напрямку наближає не лише звільнення полонених, а й відновлення справедливості.
Міжнародна спільнота має діяти системно, координовано й наполегливо. Це не питання політичної доцільності — це питання цінностей.
Сила правди сильніша за страх
Журналісти в Україні сьогодні — це не просто репортери. Вони стали голосами міст, що опинилися під ударами, очима світової спільноти, які фіксують злочини, й носіями правди, за яку часто доводиться платити життям або свободою. Резолюція ПАРЄ стала ще одним доказом того, що їхня боротьба не залишилася непоміченою.
Світ має не лише визнавати жертви, а й забезпечити реальний захист для тих, хто продовжує працювати на передовій інформаційного фронту. Бо там, де мовчать журналісти, починає панувати темрява.
