Підозра колишньому керівнику Офісу президента Андрію Єрмаку стала не просто новим епізодом у великій корупційній справі. Вона позначила момент, коли скандал, що місяцями тримався поруч із Банковою, остаточно зайшов у її найближче політичне коло.
Йдеться про схему на 460 млн грн, пов’язану з елітним будівництвом під Києвом. Антикорупційні органи не одразу назвали ім’я підозрюваного, але опис — колишній керівник Офісу президента — майже не залишив простору для двозначності. Українські медіа прямо вказали на Єрмака.
Формально це ще не вирок і навіть не фінальна судова позиція обвинувачення. Повідомлення про підозру в українському кримінальному процесі є кроком, після якого слідство переходить у значно жорсткішу фазу. Але політично цей крок уже змінив масштаб історії.
За попереднім аналізом Дейком, головна небезпека для влади полягає не лише в сумі й не лише в прізвищі. Справа в тому, що підозра торкнулася людини, яка роками була не технічним чиновником, а одним із центрів ухвалення рішень під час війни.
Єрмак очолював Офіс президента з 2020 до 2025 року. За цей час він перетворився на ключового координатора політичної вертикалі, дипломатичних переговорів, кадрових рішень і комунікації із західними партнерами. Тому будь-яка кримінальна підозра щодо нього неминуче читається ширше, ніж справа однієї посадової особи.
Його відставка в листопаді 2025 року вже була наслідком тиску. Тоді детективи проводили обшуки в межах розслідування «Мідас», але офіційної підозри Єрмаку не оголошували. Тепер між політичним ударом і процесуальною дією з’явився прямий міст.
Операція «Мідас» почалася як розслідування корупції в енергетичному секторі. У центрі була державна компанія «Енергоатом», стратегічна для країни під час війни й російських ударів по енергетичній інфраструктурі. Слідство описувало систему відкатів у 10–15% від контрактів.
Через цю схему, за матеріалами розслідування, пройшло близько 100 млн доларів. Окремий офіс у центрі Києва виконував роль фінансової пральні, де гроші обліковували, переводили через компанії-нерезиденти й частково виводили за межі України.
Скандал був особливо руйнівним тому, що розгорнувся на тлі дефіциту електроенергії, виснаження суспільства й залежності України від зовнішньої допомоги. Коли держава просить мільярди на оборону та відновлення, будь-яка історія про розкішні маєтки під Києвом стає політичним доказом слабкості інституцій.
Для Зеленського ця справа створює подвійний ризик. Перший — внутрішній: суспільство може сприйняти її як підтвердження того, що боротьба з корупцією не дісталася найвищих поверхів влади вчасно. Другий — зовнішній: партнери України уважно стежать не лише за фронтом, а й за якістю управління державними коштами.
Сам президент намагався дистанціюватися від фігурантів «Мідаса» й публічно підтримував покарання для причетних до корупції. Але дистанція працює лише тоді, коли вона підкріплена рішеннями, а не риторикою. Підозра колишньому найближчому соратнику звужує простір для політичного маневру.
У справі вже фігурували люди з високим політичним статусом: колишній віцепрем’єр Олексій Чернишов, колишній міністр енергетики Герман Галущенко, бізнесмен Тимур Міндіч, давній знайомий президента. Саме ця концентрація імен перетворила «Мідас» із кримінального провадження на тест системи влади.
Найвразливіше місце Банкової — не факт існування корупції, а підозра, що система занадто довго не хотіла її бачити. Українська держава має антикорупційні інституції, здатні відкривати справи проти впливових людей. Але кожна така справа також показує, наскільки політична влада готова не заважати їм доходити до кінця.
Окрема лінія — незалежність НАБУ і САП. У 2025 році навколо цих органів уже виникала політична напруга, зокрема через спроби обмежити їхню автономію. Тепер будь-який рух проти слідства виглядатиме не як адміністративна реформа, а як самозахист влади.
Для Єрмака процесуальна перспектива лише починається. Він має право на захист, а вина може бути встановлена тільки судом. Але в політичній площині наслідки вже настали: колишній архітектор президентської вертикалі більше не є тінню скандалу — він став його центральною фігурою.
Це не означає автоматичного обвалу влади. Українська політична система під час війни залишається сконцентрованою, а суспільство не зацікавлене в хаосі. Проте саме тому реакція на справу має бути не декоративною, а інституційною: прозоре слідство, реальний судовий процес, відсутність вибірковості.
Інакше «Мідас» стане не назвою операції, а метафорою влади, яка ризикує перетворювати на політичний тягар усе, до чого торкається. Для країни, що одночасно воює, відновлює енергетику й доводить право на європейське майбутнє, це занадто висока ціна за старі звички української політики.
