Європейська міграційна мапа змінюється: Німеччина поступається першість
Упродовж останнього десятиліття Німеччина залишалася головною країною-призначенням для більшості шукачів притулку, зокрема сирійців, які масово покидали свою країну через затяжну війну. Після 2015 року, коли Анґела Меркель відкрила двері для понад мільйона біженців, саме ФРН стала символом гуманності та міграційної солідарності. Проте сьогодні ситуація кардинально змінюється.
Падіння режиму Башара Асада в Сирії наприкінці 2024 року стало водороздільним моментом у міграційній картині Європи. Із завершенням громадянської війни та зміною політичного ландшафту Сирії кількість сирійців, які шукають притулку за межами країни, стрімко зменшилася. Якщо у жовтні минулого року до ЄС звернулося понад 16 тисяч сирійців, то в травні 2025 року таких було лише трохи більше трьох тисяч.
Це безпосередньо вдарило по Німеччині, яка традиційно приймала левову частку сирійських біженців. Кількість нових заяв у ФРН зменшилася майже вдвічі: з 18 700 у травні 2024 року до 9 900 — у травні 2025-го. Це не лише свідчить про зміну глобальної геополітичної ситуації, а й про перегляд маршруту пошуку захисту серед мігрантів з інших регіонів світу.
Іспанія, Італія та Франція виходять на передову
На тлі падіння міграційного тиску на Німеччину новими лідерами за кількістю заяв на притулок стали країни Південної Європи. Найбільше нових звернень у травні 2025 року зареєстрували в Іспанії — майже 12 800. За нею йдуть Італія з 12 300 та Франція з 11 900 заявами відповідно.
Ці цифри формують нову реальність для Європейського Союзу, в якій питання міграції потребує оновленого підходу до розподілу навантаження. Особливо варто враховувати географічну близькість Південної Європи до Африки та Латинської Америки, звідки зараз надходить основний потік заявників.
Основну частину нових мігрантів складають громадяни Венесуели, які втікають від затяжної політичної кризи та економічного колапсу. Їхній шлях дедалі частіше пролягав через США, але після повернення Дональда Трампа до Білого дому американська адміністрація знову ввела суворі обмеження для мігрантів. Це змусило багатьох змінити маршрут і звернутися до Іспанії як до найближчої та найзрозумілішої точки входу на європейський континент.
Зміни без змін у політиці: новий порядок без нових рішень
Агентство ЄС з питань притулку (EUAA) у своєму новому звіті підкреслює, що зниження кількості заяв не пов’язане із кардинальними змінами у міграційній політиці європейських країн. Це не результат обмежувальних заходів, а радше природна відповідь на зміну обставин у країнах походження.
Різке зменшення сирійського потоку стало наслідком завершення 13-річного конфлікту. Хоча деякі країни ЄС формально не закрили двері для сирійців, багато хто призупинив розгляд нових заяв або переглядає статус вже поданих.
У цьому контексті Німеччина опинилася у двозначному становищі. З одного боку, вона продовжує приймати нові заяви й технічно залишається країною з найбільшою кількістю біженців у ЄС. З іншого боку, її спроможність забезпечувати соціальні послуги, інтеграцію та житло перебуває під сильним тиском. Особливо це відчутно на тлі зростання кількості бездомних серед мігрантів, серед яких найбільше українців, які залишили Україну через війну.
Український фактор і зростання соціального навантаження
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року Німеччина прийняла понад мільйон українських переселенців. Протягом перших місяців війни це були здебільшого жінки з дітьми, які мали право на тимчасовий захист без необхідності проходити процедуру притулку. Проте з часом зростаюча кількість внутрішніх проблем у самій Німеччині — від нестачі житла до бюрократичних труднощів — створили ситуацію, коли частина українців виявилася на межі виживання.
На вулицях німецьких міст почастішали сцени, де тимчасові прихистки перетворюються на осередки безнадії. Багато українців змушені залишати гуртожитки або соціальні готелі через скорочення фінансування. Суспільна напруга зростає, а політичні сили дедалі частіше використовують тему міграції у своїх кампаніях, що не сприяє пошуку ефективних рішень.
Цей гуманітарний виклик вимагає нового підходу до інтеграційної політики, соціального забезпечення та міждержавної координації в рамках ЄС. Залишати ситуацію на самоплив — означає втрачати довіру як з боку громадян, так і самих переселенців.
Майбутнє притулку в Європі: виклики і сценарії
Зміна географії міграції — не тимчасове явище. Нові маршрути, викликані як політичними катастрофами, так і глобальними економічними нерівностями, диктують потребу в реформуванні європейської системи захисту. Старі центри тяжіння більше не гарантують сталого прийому, а нові гравці ще не завжди мають достатню інфраструктуру для ефективної інтеграції.
Ключовими словами для майбутнього мають стати: координація, гнучкість і солідарність. Усі країни-члени ЄС повинні бути готові ділити тягар прийому на рівних умовах, враховуючи як кількість звернень, так і особливості внутрішньої політики, економіки та соціальної сфери.
Також необхідне визнання реального масштабу змін. Падіння режиму Асада в Сирії створює нові надії для мільйонів, але також ставить нові питання про безпеку, переселення, підтримку повернення та дотримання прав людини. А криза в Латинській Америці не має ознак завершення, тож потік з того регіону лише зростатиме.
У підсумку можна сказати: Німеччина більше не єдина «міграційна фортеця» Європи. Але її досвід, сильні та слабкі сторони можуть стати ключем до побудови справедливішої, більш людяної й передбачуваної системи притулку в усьому Євросоюзі.
