Український парламент повернувся до теми, яка вже кілька місяців викликає нервову реакцію ринку: оподаткування доходів із цифрових платформ. Після провалу попередньої ініціативи депутати обрали інший підхід — м’якший, відкладений у часі й адаптований під європейські правила.
Ключова зміна — не в самій ідеї податку, а в її тоні. Якщо ранні версії законодавства сприймалися як спроба жорсткого контролю за дрібною онлайн-торгівлею, то новий варіант формує іншу логіку: інтеграцію цифрової економіки в податкову систему без різкого тиску на користувачів.
Документ фактично відмовляється від найбільш конфліктних норм — спеціальних рахунків, доступу до банківської таємниці, а також оподаткування продажу вживаних товарів. За попереднім аналізом «Дейком», саме ці елементи робили попередній законопроєкт токсичним і для бізнесу, і для громадян.
У новій моделі ставка 5% стає центральним компромісом. Вона адресована тим, хто отримує дохід через цифрові платформи — від сервісів оголошень до маркетплейсів — але не веде класичної підприємницької діяльності. Йдеться про самозайнятість, підробіток, фриланс і нерегулярні продажі.
Водночас встановлений поріг у понад сім мільйонів гривень річного доходу чітко сигналізує: закон орієнтований не на дрібних продавців, а на тих, хто вже де-факто працює як бізнес, але поза повноцінним податковим контуром. Це спроба легалізувати сегмент, не зруйнувавши його.
Окремий вимір — цифрові платформи як податкові посередники. Саме вони мають забезпечити обмін інформацією про транзакції, що відповідає практиці ЄС і відкриває шлях до інтеграції України в міжнародну систему податкової прозорості. Фактично держава переносить точку контролю з фізичної особи на інфраструктуру.
Це рішення не лише технічне, а й політичне. Україна поступово переходить від фіскального тиску на платника до моделі, де контроль здійснюється через платформи, банки й автоматизовані звіти. Такий підхід знижує опір і водночас підвищує ефективність адміністрування.
Проте головна інтрига — не в деталях, а в термінах. Запуск реформи відкладено щонайменше до 2027 року, а фактичне оподаткування — до 2028-го. Це означає, що нинішнє рішення — радше сигнал міжнародним партнерам, ніж негайна зміна правил гри всередині країни.
Контекст тут визначальний. Оподаткування цифрових платформ стало одним із ключових структурних зобов’язань у межах фінансової програми з міжнародними кредиторами. Затягування з його ухваленням вже створювало ризики для фінансування, і парламент був змушений діяти.
Таким чином, компромісний законопроєкт виконує дві функції одночасно: демонструє прогрес у реформах і водночас відкладає складні рішення, які можуть викликати соціальне невдоволення. Це типовий приклад політики відкладеного конфлікту.
Для ринку онлайн-торгівлі це означає перехідний період без різких змін. Платформи на кшталт OLX, маркетплейси, сервіси послуг і фриланс-економіка отримують час адаптуватися до нових вимог — технічно, юридично й операційно.
Для держави — це тест на здатність вибудувати нову податкову архітектуру, яка працює не через перевірки, а через дані. Якщо ця модель запрацює, вона може стати шаблоном для ширшої цифровізації податкової системи.
Однак ключове питання залишається відкритим: чи збережеться баланс між фіскальними інтересами та свободою цифрової економіки, коли закон набуде чинності. Саме тоді компроміс із політичного рішення перетвориться на реальну практику — і покаже свою справжню ціну.
