В українській податковій політиці намітився обережний, але показовий зсув. Кабінет міністрів відмовився від концепції єдиного “великого податкового законопроєкту”, який мав комплексно змінити правила гри, і натомість запропонував три окремі ініціативи. Цей крок виглядає не як відступ, а як спроба знизити політичні ризики та пришвидшити ухвалення рішень у критичних сферах.
Йдеться про продовження військового збору після завершення воєнного стану, нову модель оподаткування міжнародних посилок та запровадження правил для доходів із цифрових платформ відповідно до стандартів DAC7. Уряд таким чином фактично розділив складну податкову реформу на три керовані сегменти, кожен із яких має власну логіку та часовий горизонт.
Це рішення відображає ширшу тенденцію — перехід від декларативних реформ до прагматичного податкового адміністрування. У центрі — детінізація економіки, розширення бази оподаткування та адаптація до норм ЄС, що прямо пов’язано з євроінтеграцією України.
За попереднім аналізом газети «Дейком», саме фрагментація законодавчих змін дозволяє уряду уникнути системного спротиву бізнесу, який раніше виникав через масштабність і невизначеність “великого” законопроєкту. Натомість окремі ініціативи легше обговорювати, коригувати та впроваджувати.
Перший блок — оподаткування цифрових платформ — є найбільш стратегічним. Україна фактично інтегрується в міжнародну систему автоматичного обміну податковою інформацією. Це означає, що доходи з маркетплейсів, сервісів оренди чи фриланс-платформ більше не залишатимуться поза увагою держави. Водночас ставка ПДФО у 5% замість 18% виглядає як компроміс між фіскальними інтересами та стимулюванням добровільного декларування.
Ключовим елементом цієї моделі є роль платформи як податкового агента. Це радикально змінює логіку адміністрування: держава працює не з мільйонами фізичних осіб, а з обмеженим колом цифрових посередників. Такий підхід вже довів ефективність у країнах ЄС і відповідає вимогам ОЕСР.
Другий напрям — оподаткування міжнародних посилок — торкається однієї з найчутливіших тем для споживачів і малого бізнесу. Запровадження ПДВ з нульового порогу фактично ліквідовує можливість уникнення податків через дрібні відправлення. Це рішення спрямоване на боротьбу з “сірим імпортом” і вирівнювання конкуренції між українськими ритейлерами та іноземними платформами.
Водночас модель, за якою податок включається у вартість товару ще на етапі покупки, мінімізує адміністративне навантаження на покупця. Це важливий сигнал: уряд намагається не лише посилити контроль, а й зберегти зручність електронної комерції.
Третій елемент — продовження військового збору — має вже не стільки економічний, скільки стратегічний характер. Фактично йдеться про визнання того, що навіть після завершення війни потреби сектору безпеки та оборони залишаться високими. Додатково на це накладається масштаб завдань із відбудови, який оцінюється у сотні мільярдів доларів.
У цьому контексті податкова політика стає інструментом довгострокової стабілізації, а не лише короткострокового наповнення бюджету. Саме тому уряд уникає різких змін і обирає поступове розширення податкової бази.
Окремо варто розглядати політичну економію цього рішення. Відмова від “великого” законопроєкту знижує ризик блокування реформ у парламенті та дає змогу вести переговори з міжнародними партнерами, зокрема МВФ, у більш гнучкому форматі. Фактично Україна демонструє готовність виконувати зобов’язання, але у власному темпі та з урахуванням внутрішніх обмежень.
Не менш важливо, що нові правила для ФОПів, зокрема щодо ПДВ, поки залишаються на стадії доопрацювання. Це свідчить про обережність уряду у взаємодії з малим бізнесом — сегментом, який традиційно гостро реагує на податкові зміни.
У підсумку, запропонований пакет виглядає як компроміс між фіскальною необхідністю, європейськими зобов’язаннями та політичною реальністю. Податкова реформа в Україні не скасована — вона просто змінила форму: від одного великого кроку до серії точних, контрольованих рухів. І саме ця поступовість може виявитися більш ефективною у довгостроковій перспективі.
