Ніно Бенвенуті, визнаний одним із найвидатніших італійських боксерів усіх часів, помер у віці 87 років у Римі, повідомив в суботу Італійський олімпійський комітет. Народжений 26 квітня 1938 року в Ізолі на Адріатичному узбережжі (на той час Італія, нині Словенія), він уперше вийшов у ринг у віці 11 років і вже двома роками пізніше долав десятки кілометрів на велосипеді до Трієста за аматорськими боями.
На Олімпіаді-1960 у Римі Бенвенуті здобув золоту медаль у напівсередній вазі, а журі назвали його найкращим боксером Ігор, випередивши тоді ще зовсім юного Кассіуса Клея, який пізніше став легендарним Мохаммедом Алі. В аматорському доробку Ніно — неймовірний рахунок 119 перемог та лише однієї поразки. Його поєдинок із Клеєм, який тривав у формі нагородження звання «вибір журі», залишається знаковим моментом історії боксу: Бенвенуті згодом зізнавався, що лише коли з’явився справжній Мохаммед Алі, він усвідомив справжню вагу свого досягнення.
Професіональну кар’єру він розпочав у 1961 році і за десять років здобув титули чемпіона світу в середній та напівсередній вагових категоріях. У дербі тяжів із легендарним Емілем Гріффітом із Віргінських островів і аргентинцем Карлосом Монзоном народжувались не лише яскраві бої, а й міцні дружні зв’язки: після закінчення кар’єри Ніно кілька разів підтримував своїх давніх суперників, зокрема фінансово допоміг Гріффіту, коли той страждав від хвороби. За заслуги перед спортом його прийняли до Міжнародної боксерської зали слави у 1992 році.
Рекорд 82–7–1 у професіоналах із 35 нокаутами засвідчує універсальність його стилю: він умів поєднати грацію класичного «італійського стилю» з неймовірною витривалістю та точністю контрударів. У 1971 році, після другої поразки від Монзона, Ніно оголосив про завершення кар’єри, коли його тренер кидком полотнища визнав поєдинок програним.
Поза рингом Бенвенуті залишався людиною широкого світогляду: він захоплювався літературою Ернеста Гемінґвея, Вольтера та Джона Стейнбека, слухав Дев’яту симфонію Бетховена, подорожував на своєму «Лінкольн Континентал» і навіть спробував акторство у кількох італійських фільмах, граючи брутальних персонажів. У Трієсті він відкрив ресторан, працював телевізійним коментатором та навіть недовго був членом міської ради.
Найбільше серце Ніно залишилось відданим Олімпіаді-1960: п’ятдесят років по тому він повернувся на ринг, рекогнітований як «безстроковий олімпійський чемпіон», адже за кращі свої досягнення він вважав саме золото, виборене у Римі. «Я можу бути колишнім чемпіоном світу, але золота медаль Олімпіади — назавжди», — зізнавався він в інтерв’ю.
В особистому житті Бенвенуті зазнав втрат: його друга дружина Надія Берторелло померла у 2023 році. Відомо, що він мав двох синів, але деталі сімейного стану не афішував. Колеги й учні пам’ятають його як доброзичливого наставника, який частенько відкривав двері свого спортивного залу для молоді та передавав цінності честі й самодисципліни.
Спадщина Ніно Бенвенуті — це не лише спортивні цифри, а й приклад поєднання благородства та сили духу. Його друзі з боксерського світу відзначають, що навіть у найскладніших боях він ніколи не опускав рук, а пізніше — безкорисливо підтримував колишніх суперників у життєвих труднощах.
Прощальна церемонія відбудеться в Римі, де його пам’ять вшанують представники Національного олімпійського комітету, легенди італійського та світового боксу, друзі та численні шанувальники. Рідне Ізола планує встановити пам’ятник на його честь біля місцевої школи боксу, яку сам майстер відвідував у дитинстві.
Італійський спорт втратив символ елегантності та непереможності, але світ боксу назавжди збереже ім’я Ніно Бенвенуті як того, хто під час Олімпіади-1960 уперше затіняв на рингу Кассіуса Клея та після цього все життя залишався зразком справжньої спортивної аристократії.
