Коли Дональд Трамп запровадив рекордно високі мита проти Китаю, у Вашингтоні очікували, що це зупинить зростання китайського експорту та змусить компанії повернути виробництво до США. Проте ефект виявився зворотним. Китай упевнено скоротив продажі до Сполучених Штатів, але блискавично переорієнтувався на інші ринки, де попит на його товари лише зріс.
У третьому кварталі 2025 року експорт до США знизився на 38 мільярдів доларів, однак постачання до Європейського Союзу, Індії, країн Перської затоки та Африки збільшилися настільки, що загальний обсяг китайського експорту сягнув нового історичного максимуму. Аналітики називають це черговим підтвердженням того, що китайська промислова машина залишається найпотужнішою у світі.
Пекін готувався до торговельної війни задовго до її початку. Масштабні інвестиції у виробничі потужності, логістику та державні програми стимулювання дозволили Китаю пропонувати товари за цінами, з якими важко конкурувати навіть без субсидій. «Не дивно, що Китай знайшов нові ринки поза межами розвинених економік», — каже аналітикиня Mary Lovely з Інституту міжнародної економіки Петерсона.
Американські компанії, які десятиліттями залежали від китайських постачальників, нині шукають альтернативи в Індії, В’єтнамі та Таїланді. Але навіть там більшість компонентів і технологій залишаються китайськими. Формально імпорт із Китаю падає, але реально китайські товари продовжують потрапляти до США через треті країни.
Водночас Китай активно посилює присутність у країнах, що розвиваються. Африка стала одним із головних нових напрямків. Постачання електромобілів туди зросло на 97 відсотків, батарей — на 102, сонячних панелей — на 54. Те, що донедавна вважалося недосяжною розкішшю, сьогодні стало частиною повсякденності африканських споживачів.
Для Китаю ця експансія має подвійний ефект. Економічно — вона знімає напругу від слабкого внутрішнього попиту, а політично — розширює зони впливу. Китайські компанії продають техніку з мінімальними прибутками, але натомість отримують стратегічні позиції на континенті, де США скорочують присутність і допомогу.
Європейський Союз опинився у складнішій ситуації. З одного боку, європейські ринки споживають усе більше китайських акумуляторів, автомобілів та сонячних панелей. З іншого — Брюссель намагається захистити власних виробників, розпочинаючи антидемпінгові розслідування. Але навіть якщо мита й з’являються, китайські компанії швидко створюють заводи в Угорщині, Іспанії чи Мексиці, де їхня продукція формально вже не вважається китайською.
Трамп намагається протистояти цій хвилі, поєднуючи політичні гасла з тарифними заходами. Однак, знизивши мита з 55 до 45 відсотків, він фактично визнав: економічна реальність складніша за політичну риторику. Паралельно Білий дім обіцяє нові мита проти китайських фармацевтичних препаратів, дронів та критичних мінералів — секторів, у яких Китай має домінування.
Попри торговельну конфронтацію, Пекін перетворює економічний тиск на стимул до розширення. Китайські товари продовжують заповнювати полиці Африки, Латинської Америки та Близького Сходу. У багатьох регіонах вони витісняють європейських і американських виробників, створюючи нову залежність — економічну, технологічну й політичну.
Торговельна війна, розпочата Вашингтоном, не зупинила Китай, а лише змусила його змінити маршрут. Світ отримує не менше китайської продукції — лише у новій упаковці, з іншими географічними мітками. І що довше триває ця боротьба, то більше схоже, що головний переможець у ній — той, хто не грає за чужими правилами.
