Російський Центробанк подав позов до московського суду проти бельгійського депозитарію Euroclear, вимагаючи 18,2 трлн рублів, що еквівалентно близько $230 млрд. Це перший великий юридичний удар РФ у відповідь на план ЄС щодо заморожених резервів.
Суть конфлікту — заморожені російські активи, які Європа заблокувала після вторгнення РФ у 2022 році. У ЄС ідеться приблизно про 210 млрд євро активів Центрального банку РФ, значна частина яких зосереджена саме в Euroclear.
Європейська логіка прагматична: активи залишаються замороженими, а доходи або механізм їхнього використання мають підперти кредит Україні на 2026–2027 роки для військових і цивільних потреб. Для Брюсселя це спосіб фінансувати Київ без розриву бюджетів.
Для Москви це — «крадіжка» та підрив довіри до євро і західної фінансової інфраструктури. Кремль публічно попереджав, що спроби зачепити суверенні резерви РФ перетворять питання на довгу правову війну з відповідними ударами у відповідь.
Позов Банку Росії поданий 12 грудня, а суд зафіксував суму вимог як повну вартість заморожених суверенних активів РФ. Юристи очікують швидкого рішення російського суду на користь позивача, що створює ризик «паперового вироку» з реальними наслідками.
Якщо Росія формально виграє, вона спробує виконати рішення за межами РФ — через пошук і стягнення майна Euroclear в інших юрисдикціях. Насамперед ідеться про країни, які Москва вважає «дружніми», де легше провести арешт або стягнення.
Сам Euroclear опиняється між молотом і ковадлом. У Європі він зберігає ключовий масив російських резервів, а в Росії — ризикує втратити власні активи чи потрапити під лавину рішень, які спрямовані на створення фінансового тиску та політичного ефекту.
ЄС тим часом зробив крок, що змінює правила гри: погодився на довгострокове, фактично безстрокове замороження резервів РФ, відходячи від циклу продовження кожні шість місяців. Це зменшує ризики «випадкового розмороження» через політичні вето.
Мета цього рішення — дати юридичну й політичну стабільність для великих фінансових операцій на користь України. Якщо заморозка хитка, будь-яка схема з кредитом Україні стає токсичною для ринків та урядів, які бояться відповідальності та зустрічних позовів.
Усередині Європи при цьому існує опір: банкіри й частина урядів застерігають, що конфіскація активів або агресивне використання суверенних резервів створює прецедент. Ризик простий: інші країни можуть менше довіряти європейській інфраструктурі зберігання.
Росія розкручує саме цей аргумент, лякаючи інвесторів: мовляв, якщо сьогодні «забрали» резерви РФ, то завтра так само можуть діяти щодо інших. У Кремлі натякають, що удар по довірі — не менш важливий, ніж гроші як такі.
Окремий вимір — «дзеркальна відповідь». Москва неодноразово погрожувала конфіскацією активів приватних інвесторів з ЄС у Росії, якщо Європа піде далі у використанні резервів РФ. Це переводить спір з площини права у площину економічного взаємного шантажу.
Показово, що Банк Росії прямо заявляє: він готовий бити по планах ЄС не в одному суді, а в багатьох — через національні суди, іноземні юрисдикції, міжнародні суди та арбітраж. Тобто ставка робиться на виснаження та множення ризиків.
Для Євросоюзу це означає майбутні витрати на правовий захист і потребу в «парасольці» для Euroclear та окремих держав-членів. Не випадково обговорюються гарантії та механізми розподілу відповідальності, аби один учасник не ніс непропорційний тягар.
Паралельно ЄС будує політичне обґрунтування: активи мають залишатися замороженими, доки зберігаються ризики для європейської безпеки. Логіка проста — якщо РФ не зупинити, загроза може поширитися далі, тому фінансування Києва стає інвестицією у безпеку.
Сам механізм «кредиту під резерви» часто описують як спосіб перетворити майбутні репарації на ресурс уже сьогодні. Україна отримує гроші зараз, а повернення має відбутися лише тоді, коли Росія компенсує збитки. Фактично це грант, замаскований під фінсхему.
РФ, навпаки, прагне поставити Європі високу ціну за будь-які дії з резервами РФ. Якщо Euroclear та пов’язані структури почнуть втрачати активи у «дружніх» юрисдикціях, компанії та уряди стануть обережнішими, а політична підтримка рішень ЄС може ослабнути.
У цій історії важливо не плутати два рівні: замороження і конфіскація активів. ЄС публічно намагається триматися конструкції «не забираємо, а використовуємо як основу для фінансування». РФ називає це однаково незаконним, щоб не лишати сірих зон.
Погляд у майбутнє тут жорсткий: правові ризики нікуди не подінуться навіть після припинення вогню. Навпаки, вони можуть посилитися, бо сторони почнуть фіксувати претензії у цифрах, а міжнародні суди та арбітраж стануть полем боротьби на роки.
Для України ключове — щоб фінансування не зависло через юридичні атаки. Відбудова України та стабільність бюджету у 2026–2027 роках залежать від того, чи зможе Європа реалізувати кредит Україні без паралічу від зустрічних позовів і страху перед прецедентом.
Для ЄС цей кейс є тестом на стратегічну суб’єктність: або союз витримає правовий і фінансовий тиск, або змушений буде відступити, демонструючи, що санкції проти Росії мають межу, коли мова заходить про суверенні резерви та інфраструктуру ринків.
Для Росії позов проти Euroclear — це не лише про гроші, а й про контроль наративу: «нас обікрали — ми відповідаємо». Але реальне питання в тому, чи зможе Москва перетворити російське судове рішення на реальне стягнення за кордоном, не зламавшись об бар’єри права.
У підсумку Європа входить у період, коли заморожені російські активи перестають бути просто «замком на рахунку» і стають інструментом великої політики. А позов Банку Росії — сигнал, що юридичний фронт відкрито, і він буде довгим, дорогим і конфліктним.
