Україна, Польща, Естонія, Латвія, Литва та Фінляндія оголосили про намір вийти з договору про заборону протипіхотних мін, відомого як Оттавська конвенція, аби відновити застосування “холодновоєнної” зброї на своїх кордонах.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну питання безпеки кордонів набула критичного значення: російська агресія та пресинг сучасними механізованими частинами змусили уряди переосмислити заборону, укладену понад двадцять п’ять років тому.
Упродовж Холодної війни протипіхотні міни слугували невидимим бар’єром між блоками, утім Оттавська конвенція, ратифікована у 1999 році, зобов’язала більшість країн розмінувати колишні мінні поля та заборонити виробництво чи зберігання цих смертельно небезпечних боєприпасів.
Завдяки активній підтримці Діани, принцеси Уельської, і міжнародних громадських рухів, було знищено понад п’ятдесят п’ять мільйонів мін, а кількість жертв мирного населення зменшилася з понад двадцяти тисяч щорічно до приблизно трьох з половиною тисяч.
Розмінування, яке очолювали міжнародні організації, дозволило перетворити колишні “смертельні поля” на безпечні території, де поновилися дороги, ферми та житлові масиви.
Проте сучасні виклики змушують уряди Варшави, Хельсінкі та трьох Балтійських столиць поставити під сумнів ефективність цих обмежень у воєнних умовах. Польща, Естонія, Латвія та Литва, користуючись процедурою виходу з конвенції, готуються відновити мінні поля вздовж кордонів з Росією та Білоруссю.
Міни та інші боєприпаси, знайдені навколо долини Панджшер в Афганістані у 2021 році. Віктор Дж. Блу
Фінляндія, яка межує з Росією понад тисячу триста кілометрів, ухвалила аналогічне рішення, посилаючись на загрози стрімкої російської військової мобілізації. Український президент Володимир Зеленський підписав указ про вихід із Оттавської конвенції в червні 2025 року, аргументуючи це необхідністю захисту власних позицій на сході країни після інтенсивних мінних засідок, які Росія застосувала під час наступу 2023 року.
Опоненти такого кроку з боку громадських активістів і правозахисників застерігають, що повернення мін створить нову гуманітарну катастрофу. Міжнародна кампанія з заборони протипіхотних мін (ICBL), лауреат Нобелівської премії миру 1997 року, попереджає про зростання числа жертв мирного населення серед дітей і мирних мешканців прикордонних регіонів. Відмова від розпочатого двадцять вісім років тому розмінування може призвести до нового сплеску мінних каліцтв у ґрунті, де мирні люди працюють у полі чи ведуть господарство.
Демінування, яке навіть сьогодні залучає гуманітарні місії в Україні та інших постраждалих країнах, коштує мільйони доларів і триває роками.
Зі свого боку військові аналітики вказують на обмежений військовий ефект заборонених боєприпасів проти високоточного озброєння сучасної армії. Протипіхотні міни здатні затримати наступ механізованої дивізії, лишаючи ворога вимушеним витрачати час і ресурси на розмінування, але не зупиняють бронетехніку чи безпілотні комплекси.
Польські та фінські генерали називали ці боєприпаси радше психологічним, ніж тактичним бар’єром. Водночас опоненти наголошують, що насамперед страждатимуть цивільні: за даними Міжнародного комітету Червоного Хреста, вісімдесят відсотків жертв мін – мирні люди, і понад половина з них – діти.
Авеліно Катомбела втратив ногу в Уамбо, Ангола, у 1978 році, коли автобус, у якому він їхав, наїхав на міну, в результаті чого загинуло 60 людей. Жоао Сілва
У Польщі та країнах Балтії питання протипіхотних мін активно обговорюють у парламентах. Литовський колишній міністр оборони Лауринас Качюнас під час візиту в Україну почув від військових скарги на складність затримання ворога без “мітних пасток”.
Своєю чергою у Фінляндії левова частка депутатів підтримала вихід із договору, попри протести лівоцентристів та екологів. Єдиною європейською країною, що залишилася вірною Оттавській конвенції, виявилася Норвегія, яка зобов’язалася дбайливо розчищати залишені мінні поля та не ризикувати життям мирних мешканців.
У НАТО оцінюють, що рішення окремих союзників може призвести до фрагментації загальної політики безпеки та послаблення міжнародного права у сфері контролю над озброєннями. Експерти з Human Rights Watch та Crisis, Conflict and Arms Division попереджають про “небезпечний прецедент”: якщо країни Європи почнуть відійти від заборони протипіхотних мін, це відкриє шлях іншим державам, зокрема в Азії та Африці, до порушення норм відновленої після Холодної війни безпекової архітектури.
Діана, принцеса Уельська, в Анголі в 1997 році. За словами активістів, її підтримка мала вирішальне значення для підвищення обізнаності громадськості про небезпеку протипіхотних мін Анвар Хуссейн
За даними ООН, від часів підписання Оттавської конвенції понад 160 країн утрималися від виробництва або використання протипіхотних мін, а понад 55 мільйонів застарілих боєприпасів було знищено.
Нині ж, через російську агресію, з’явився ризик повернення мін до Європи, яка колись уже пережила небезпечні мінні коридори. Мінні поля та оборонні укріплення, які застосовувалися уздовж “залізної завіси”, тепер розвертаються заново, цього разу не для стримування втечі людей, а для гальмування ворожих механізованих груп.
Для України, що мала великі запаси заборонених протипіхотних мін, відмова від конвенції означає швидке посилення обороноздатності на Донбасі. У запасах Збройних Сил України залишається понад три мільйони таких мін, які раніше не використали зважаючи на приєднання до договору у 2006 році.
Однак юридичні експерти сумніваються, чи може країна, що перебуває у стані війни, взагалі вийти з конвенції — адже її положення прямо забороняють таке рішення для держав, що ведуть бойові дії.
Незважаючи на ці правові колізії, ухвала Зеленського свідчить про готовність України застосувати всі доступні засоби для утримання лінії фронту.
Польща та країни Балтії готують відповідну законодавчу базу: будівництво мінних загороджень та укріплених блокпостів за допомогою протипіхотних мін має завершитися до кінця 2025 року. Фінляндія вже розгорнула перші зразки мінних пасток поблизу кордону з Ленінградською областю Росії.
Член групи розмінування проводить контрольоване знесення, ззаду, у Бородянці, Україна, у 2023 році Фінбарр О'Райлі
Гуманітарні організації закликають владу переглянути свої наміри й натомість інвестувати в новітні електронні системи виявлення дронів та безпілотники для патрулювання кордонів.
Такі технології можуть підвищити безпеку кордонів, зменшивши ризик випадкових жертв серед мирних мешканців. Боротьба з мінною загрозою, каже директор Міжнародного центру розмінування, коштує значно менше в довгостроковій перспективі, ніж наслідки застосування заборонених боєприпасів.
Повернення протипіхотних мін може мати непередбачувані наслідки: розростання мінних полів у європейських лісах та степах, ускладнене розмінування й стабільна загроза для цивільного населення.
Багаторічна праця волонтерів, проєктів з гуманітарного розмінування та державних програм з реабілітації постраждалих опиняться під загрозою згортання. Слід пам’ятати, що кожна міна, закладена сьогодні, залишатиметься смертельною пасткою для наступних поколінь.
В умовах безперервної російської агресії та невизначеності на міжнародній арені країни-сусіди України та Росії опинилися перед складним вибором між старими “холодновоєнними” методами оборони та новітніми технологічними рішеннями.
Чи дадуть собі раду польські, фінські та балтійські генерали зі старими підручними мінними пастками, коли дрони та балістичні ракети стають головним інструментом сучасної війни, покаже найближче майбутнє. Але одне зрозуміло вже сьогодні: повернення протипіхотних мін у Європі може відкрити “скриньку Пандори”, створивши нові виклики для цивільної безпеки та міжнародної стабільності.
