Провал гучної шпигунської справи у Великій Британії став лакмусовим папірцем для всієї системи національної безпеки. Суд зняв обвинувачення проти двох британців, яких звинувачували у шпигунстві на користь Китаю. Причина — уряд не зміг юридично підтвердити, що Китай є «ворогом держави».
Рішення вразило політику та спецслужби, адже процес мав стати прецедентом у боротьбі з китайською агентурою. Водночас публікація урядом Кіра Стармера трьох документів, підготовлених для суду, відкрила завісу над тим, як Лондон оцінює китайську розвідку та загрози, що з неї випливають.
Йдеться про двох чоловіків — дослідника парламенту Крістофера Кеша та вчителя Крістофера Беррі. Обох звинуватили у зборі даних, що шкодили національним інтересам Британії. Слідство вважало, що вони передавали політичну інформацію особам, пов’язаним із китайськими спецслужбами.
Однак у жовтні 2025 року суд визнав справу безперспективною. Прокурори не змогли довести, що в момент обміну інформацією Китай вважався «ворогом» згідно з законом про державні таємниці 1911 року. Таким чином, звинувачення юридично розвалилося.
Кеша, який очолював аналітичну групу China Research Group у парламенті, звинувачували в тому, що він ділився з Беррі деталями зустрічей із представниками Тайваню та внутрішніми оцінками щодо Huawei. Беррі, за версією прокуратури, передавав ці дані своєму китайському контакту, відомому як «Алекс».
Опубліковані документи уряду містять деталі про передачу фото та аудіозаписів із зустрічей британських депутатів із тайванськими посадовцями. В одному з випадків Беррі нібито інформував про стратегію оборони Тайваню у випадку нападу Китаю. Слідство також фіксувало запити з Пекіна щодо політики Лондона щодо імпорту з регіону Сіньцзян.
Особливу увагу привернула згадка про зустріч Беррі з одним із найвищих китайських чиновників — за описом, імовірно членом Політбюро Цай Ці, близьким до Сі Цзіньпіна. Контррозвідка вважає, що така зустріч неможлива без стратегічного інтересу китайської держави.
Беррі свою провину заперечує. Він стверджує, що працював консультантом приватної китайської компанії, готуючи аналітичні звіти на основі відкритих джерел. «Я вважав, що допомагаю розвивати торговельні зв’язки, а не шпигую», — заявив він.
Публікація матеріалів викликала політичний шторм у Лондоні. Опозиція звинувачує уряд Стармера в тому, що він побоявся назвати Китай ворогом, аби не загострювати відносини з Пекіном. Прем’єр відповів, що справа розвалилася через процесуальні помилки прокуратури, а не через політичні міркування.
Проте внутрішня суперечність очевидна. Урядові звіти прямо називають китайське шпигунство «загрозою економічній стабільності та демократії». Водночас у тих самих документах зафіксовано бажання «підтримувати позитивні відносини» з Китаєм.
Саме ця подвійність і стала ахіллесовою п’ятою справи. Для суду важливо не політичне трактування, а юридичне визначення статусу держави. Якщо Китай — партнер, то передача інформації не може трактуватися як допомога ворогу. Таким чином, старе законодавство не витримало реалій XXI століття.
Фахівці в галузі безпеки вважають, що це рішення показало необхідність оновлення Official Secrets Act. Закон, ухвалений ще 1911 року, не враховує сучасних форм економічного шпигунства, кібератак і роботи через приватні структури чи аналітичні центри.
Британська розвідка MI5 неодноразово попереджала про розширення китайських агентурних мереж. Йдеться не лише про класичне шпигунство, а й про вплив через академічні гранти, бізнес-консалтинг та технологічні угоди. Huawei та TikTok лишаються постійними темами безпекових дебатів.
Після розвалу справи Пекін тріумфально заявив, що звинувачення проти його громадян і партнерів були «повністю сфабриковані». Міністерство закордонних справ Китаю звинуватило Британію у «політичному переслідуванні та параної».
Аналітики ж бачать у цьому дзеркало ширшої дилеми Заходу. Китай — водночас другий торговельний партнер Британії і стратегічний конкурент, який активно розбудовує розвідувальну інфраструктуру в Європі. Занадто жорстка лінія загрожує економічним втратам, занадто м’яка — підриває безпеку.
Схожі труднощі переживають США, Канада та Австралія, де закони про державну таємницю вже оновлені для гібридних загроз. Лондон поки відстає. Без чітких визначень «інформаційної шкоди» та «економічної безпеки» будь-яка справа ризикує зірватися.
Британські експерти закликають до створення окремої статті про «недекларовану співпрацю з іноземними державами». Це дозволило б притягувати до відповідальності не лише класичних агентів, а й консультантів чи лобістів, які передають політичні дані за гроші.
Після гучного провалу у Вестмінстері парламент уже почав обговорення реформи контррозвідувального законодавства. Нові поправки мають чітко розмежувати науковий обмін, консалтинг і розвіддіяльність. Також пропонується запровадити систему сертифікації для компаній, які працюють з китайськими партнерами.
Для Європи ця справа стала нагадуванням, що протистояння із Пекіном переходить у сферу права, а не лише політики. Розвідка, інвестиції й технології тепер злиті в один простір — і хто не має правових механізмів захисту, той стає вразливим.
Провал шпигунського процесу не означає, що загроза Китаю перебільшена. Навпаки, він показав, що західні демократії ще не створили інструментів, які дозволили б діяти проти прихованого впливу без порушення власних свобод.
Сьогодні Британія стоїть перед вибором: або зберегти правову невизначеність і ризикувати повторенням таких випадків, або переглянути баланс між безпекою й відкритістю. У світі, де інформація стала зброєю, цей вибір визначатиме не лише політику, а й майбутнє демократії.
