Заява заступника постпреда Росії при ООН Дмитра Полянського про можливу зустріч Путіна з Дональдом Трампом уже наступного тижня викликала жваве обговорення серед експертів. При цьому він зазначив, що про зустріч Путіна з Володимиром Зеленським нічого не чув. Така дипломатична конфігурація не лише сигналізує зміну акцентів у зовнішній політиці РФ, але й містить ризики для позицій України на міжнародній арені.
Поки в адміністрації Трампа зберігають мовчання щодо конкретних дат і локацій потенційного саміту, заява Полянського натякає на домовленість, яку сторони не поспішають афішувати. За його словами, «було досягнуто домовленостей, які вони не хочуть розкривати». Це створює інформаційний вакуум, у якому домінують припущення, інсинуації та спекуляції, але водночас — відкриває вікно можливостей для Кремля.
Зустріч без Києва: що криється за цим жестом?
Факт, що у Москві не обговорюють жодної зустрічі з українським лідером, є симптоматичним. Він свідчить про бажання Росії вирішувати глобальні безпекові питання без участі України. Відсутність Зеленського в цьому дипломатичному пазлі може бути використана Москвою як аргумент для просування власного бачення "врегулювання" війни. У той час як Україна наполягає на повному виведенні російських військ та відновленні територіальної цілісності, Путін сподівається домовитися з Трампом про «заморожування» конфлікту без Києва.
Це відкриває питання легітимності подібних домовленостей. Зустріч Путіна з Трампом без залучення Зеленського може бути розцінена як спроба обійти українські інтереси, порушити принцип «нічого про Україну без України». Такий розвиток подій ідеально вписується у багаторічну стратегію РФ — розділяти Захід і нав’язувати вигідний Кремлю порядок денний.
Трамп і його обіцянки: міф чи реальність?
Колишній президент США Дональд Трамп неодноразово заявляв про свою здатність завершити війну в Україні «за 24 години». Попри це, вже майже сім місяців його другого терміну ця обіцянка залишається порожньою. Замість дипломатичних проривів ми бачимо політичні маневри, орієнтовані на піар та внутрішню аудиторію.
Ключові слова Трампа — «сила», «домовленість», «виграш» — апелюють до американського виборця, але не мають реалістичного плану дій. Війна Росії проти України не зводиться до кількох телефонних дзвінків. Питання санкцій, територій, репарацій, гарантій безпеки — усе це потребує довготривалих переговорів і комплексного підходу, якого наразі не спостерігається.
Геополітичні сигнали для Європи та Китаю
Потенційна зустріч Путіна з Трампом без участі ЄС або України посилає чіткий сигнал не лише Києву, але й Брюсселю. Росія намагається повернутися до концепції «великих гравців», де долю менших країн вирішують «сильні світу цього». Такий підхід суперечить сучасним принципам міжнародного права, але привабливий для авторитарних режимів, зокрема Китаю.
У цьому контексті варто згадати й ізраїльське питання. Того ж дня Полянський засудив можливе захоплення Смуги Гази Ізраїлем, назвавши це «кроком у неправильному напрямку». Таким чином, РФ прагне виступати «моральним суддею» на тлі катастрофи в Палестині, що дозволяє Кремлю заробити дипломатичні дивіденди серед країн Глобального Півдня.
Нинішня дипломатична ізоляція Києва в процесі потенційного російсько-американського діалогу має бути ліквідована максимально швидко. Українська дипломатія повинна активізувати всі канали впливу у Вашингтоні, зокрема через Конгрес, аналітичні центри, медіа, а також діаспору. Паралельно слід зміцнювати партнерство з ЄС, Японією, Південною Кореєю, Канадою та Австралією — країнами, які продовжують підтримувати Київ послідовно.
Ключовими елементами стратегії мають бути:
- посилення інформаційного впливу за кордоном;
- акцент на порушеннях прав людини в тимчасово окупованих територіях;
- демонстрація готовності до переговорів — але на українських умовах;
- економічна стійкість і реформи, які посилюють довіру партнерів.
Факт можливого саміту Путіна з Трампом без Зеленського є серйозним дипломатичним викликом. Це може поставити під сумнів позиції України, особливо в очах менш рішучих союзників. Водночас така ситуація — це привід мобілізуватися, переосмислити зовнішню стратегію та консолідувати міжнародну підтримку.
Світ перебуває у стані турбулентності: війна в Україні, конфлікт на Близькому Сході, геоекономічні зрушення. У цьому контексті дипломатична присутність та активність України мають бути не менш інтенсивними, ніж дії на фронті. Тільки за цієї умови український голос не буде проігнорований у майбутніх переговорах, де вирішується доля не лише країни, а й усього європейського порядку безпеки.
