Війна безпілотників стрімко переходить у нову фазу. Якщо ще донедавна головною проблемою були відносно повільні дрони-камікадзе, то тепер на перший план виходять апарати, які за швидкістю та характером польоту дедалі більше нагадують крилаті ракети. Це радикально змінює вимоги до систем протиповітряної оборони.
Україні потрібні не просто засоби, здатні збивати такі цілі. Потрібна система, яку можна виробляти тисячами, а бажано — десятками тисяч одиниць. І саме масштаб стає чи не найскладнішою частиною завдання.
За даними української розвідки, Росія може виготовляти близько 3000 реактивних «Герань-4» та «Герань-5» на місяць. Така цифра фактично встановлює нову планку: засобів перехоплення має бути щонайменше не менше, ніж потенційних цілей, інакше навіть технологічно успішна система не зможе забезпечити необхідний рівень захисту.
Нова зброя має бути дешевою і масовою
Традиційний підхід до ППО тут працює далеко не завжди. Використовувати дорогі зенітні ракети проти відносно дешевих безпілотників у величезних кількостях — економічно складно. Тому світова оборонна промисловість шукає іншу формулу: невелика, проста, швидка та максимально дешева ракета, яку можна запускати масово.
Одним із показових прикладів такого підходу стала Mark 1 від Frankenburg Technologies. Стартап, заснований у 2024 році, поставив перед собою завдання створити компактний засіб боротьби з безпілотниками, який не вимагав би ресурсів, співмірних із вартістю складних систем ППО.
Mark 1 — це твердопаливна мікроракета масою менш як 2 кг, завдовжки приблизно 65 сантиметрів і діаметром 60 мм. Вона розрахована на ураження цілей на відстані до 2 км та висоті до 1,5 км. При цьому ракета здатна працювати не лише проти повільних гвинтових БпЛА, а й проти швидкісних цілей зі швидкістю до 600 км/год.
Особливо важливим є принцип наведення. Візуальна система самонаведення дає змогу спростити конструкцію та потенційно знизити ціну виробу. У результаті йдеться про зброю, яка має бути значно дешевшою за ціль, яку вона перехоплює.
Але найцікавіше в цій історії — навіть не характеристики самої ракети, а швидкість, із якою компанія намагалася пройти шлях від концепції до промислового виробництва.
Від ідеї до першого результату — понад рік
Перші серйозні інвестиції Frankenburg Technologies отримала у жовтні 2024 року — близько 1,5 млн євро. Уже тоді компанія заявляла про намір у перспективі виробляти кілька сотень ракет щотижня.
У лютому 2025 року стартап отримав контракт на розробку від Міністерства оборони Латвії. На той момент випробування ракети вже тривали. Наступні місяці були присвячені відпрацюванню всієї системи — від самої ракети та пускової установки до бойової частини.
До літа 2025 року компанія вже мала працездатний комплекс. Восени вона почала активніше домовлятися про співпрацю з іншими представниками оборонної промисловості.
Однак навіть після цього серійний випуск не стартував миттєво. Переломним моментом стало грудневе випробування 2025 року, коли Mark 1 вперше знищила безпілотник, що належав до третьої групи за класифікацією НАТО.
Від початку активної роботи над проєктом до цього результату минуло приблизно 13 місяців. Для створення абсолютно нового озброєння це дуже короткий термін. Але водночас він демонструє іншу важливу річ: навіть успішна розробка не означає миттєвого отримання тисяч готових ракет.
Завод — це лише початок
У лютому 2026 року Frankenburg Technologies залучила ще одне велике фінансування. Загальний обсяг коштів, отриманих компанією, досяг приблизно 40 млн євро.
Ці інвестиції та підтримка Латвії дозволили перейти до наступного етапу. У червні 2026 року в Ризі відкрили завод із виробництва мікроракет. При цьому підготовка підприємства фактично розпочалася ще влітку 2025-го, задовго до офіційного відкриття.
Саме цей момент показує, наскільки складним є масштабування оборонних технологій. Побудувати виробничу лінію недостатньо. Потрібно налагодити постачання компонентів, контроль якості, випробування, логістику, підготовку персоналу та стабільний випуск готової продукції.
План на 2026 рік передбачає виробництво 1500 ракет Mark 1 із подальшим поступовим нарощуванням темпів. До кінця року компанія розраховує вийти на показник близько 100 ракет на добу — приблизно 3000 на місяць.
Цікаво, що саме ця цифра майже відповідає оціненому щомісячному виробництву реактивних «Герань-4» та «Герань-5» у Росії. Тобто навіть одна виробнича лінія потенційно може вийти на масштаб, який відповідає кількості таких повітряних цілей.
Але амбіції компанії значно більші. За рахунок майбутніх виробничих майданчиків в Естонії, Великій Британії та Польщі Frankenburg Technologies планує довести загальні річні потужності до 1 млн ракет.
Гонка тепер іде не лише за технологіями
Ця історія має для України значно ширший сенс. Вона демонструє, що у сучасній війні недостатньо придумати ефективну зброю. Не менш важливо навчитися виготовляти її швидше, дешевше та у величезних кількостях.
Реактивні дрони змінюють саму логіку протиповітряної оборони. Якщо раніше перехоплення одиничної цілі могло бути головним завданням, то тепер системи мають витримувати масовані атаки. А отже, на перший план виходить економіка перехоплення.
Україні потрібен не просто «суперзасіб» проти нової загрози. Потрібна ціла екосистема — від дешевої ракети й автоматизованого виявлення цілі до масштабного виробництва та швидкого поповнення запасів.
Досвід Mark 1 показує: за сприятливих умов шлях від концепції до першого успішного перехоплення може зайняти близько року. Проте шлях від першого прототипу до тисяч і мільйонів виробів — це вже зовсім інший виклик.
І саме тут вирішуватиметься одна з ключових технологічних битв найближчих років: хто зможе швидше перетворити інженерну ідею на промисловий конвеєр, той отримає значно більше шансів захистити небо від нової хвилі швидкісних ударних дронів.
