До якого жанру належить "Привид у Венеції"?
Покрутіть вуса і приєднуйтесь до мене у цій справі. Наша перша підказка - Кеннет Брана грає Еркюля Пуаро у своїй третій екранізації оповідання Агати Крісті. Отже, це, здавалося б, очевидна справа. Додайте вбивство в моторошному будинку, населеному підозрюваними, і ви отримаєте всі ознаки класичної таємниці із замкненою кімнатою. Але шанувальники Крісті швидко зрозуміють, що сценарист Майкл Грін значно відійшов від "Гелловінської вечірки", першоджерела 1969 року, однієї з її пізніх, менш відомих книг, додавши елементи, які переходять у сферу надприродного жаху. Будьте напоготові, щоб не заплутатися.
Похмурого Пуаро, який відійшов від розкриття справ, запрошують на спіритичний сеанс, де відома оперна співачка Ровена Дрейк (Келлі Рейлі) хоче зв'язатися зі своєю померлою донькою. Медіума (чи шахрайку?) блискуче грає Мішель Йео, і її екстрасенсорні здібності кидають виклик кам'яному раціоналізму старіючого детектива. На відміну від своїх відносно вірних, безневинно-розважальних версій "Вбивства у Східному експресі" та "Смерті на Нілі", Брана просувається на примарну нову територію, спираючись на тропи фільмів жахів, такі як щури, що бігають, страхи стрибків та старий прийом - обличчя, що виринає у дзеркалі.
Це трохи похмуро, як таємниця, але поверхнево, як жах. Занадто балакучий, з одного боку. Брана, який бавився готичним жахом на початку своєї кар'єри, коли знімав "Франкенштейна", більше відчуває акторський гранд-гіньоль, аніж темп кінематографічно-страхітливих кадрів. Щойно ви збираєтесь повернутися до детективу, як з'являється підбадьорливий поворот, значною мірою завдяки присутності Тіни Фей, яка між цим фільмом та її в'їдливо-сатиричним розквітом як опортуністичного подкастера в серіалі "Тільки вбивства в будинку", стає страшенно вправною в ролі потенційного вбивці. Фей тут втілює гостру на язик Аріадну Олівер, загадкову авторку з дивакуватою манерою вимови, вразливу до критичної реакції на свою творчість.
Фей привносить у фільм комедійну енергію, розмовляючи, супроводжуючи Пуаро. Вона додає вкрай необхідної шипучої газованої води до міцного напою розгадки таємниць. Брана хоче розповісти історію про пригніченого, задумливого Пуаро, який бореться із занепадом, але, на щастя, втручається табірний гумор. Коли він націлює свій безглуздий акцент на французьку актрису Каміллу Коттен, яка грає економку, це змушує вас думати, що на знімальному майданчику добре повеселилися.
"Переслідування" може застрягти посередині між різними жанрами. Але в ньому є щось цікаве. Що є незмінним, так це елегантні візуальні ефекти - вражаюча операторська робота Харіса Замбарлукоса - які позначають справжній жанр цього фільму як розкішну старомодну голлівудську розвагу. Нахилені плани дивовижних куточків будинку чергуються з листівковими кадрами дощових венеціанських ночей. Але домінуючими образами є великі плани кінозірок, зокрема довгі, затримуючі погляди на Брані, чия шепітна грація забезпечує хорошу, хоч і меланхолійну, компанію та випадкові дотепи.
В оригінальній книзі Пуаро розмірковує про красу. Він звучить скептично і трохи невпевнено. "Була лише одна річ у його власній зовнішності, яка справді подобалася Еркюлю Пуаро, - пише Крісті, - і це була велика кількість його вусів".
Брана залишився повністю вірним цій рисі. Але він не міг не додати ще одну, від душі.
