В Італії 22–23 березня проходить конституційний референдум щодо судової реформи уряду Джорджі Мелоні. Формально йдеться про технічну перебудову судової системи, але на практиці голосування швидко перетворилося на політичний іспит для самої прем’єрки.
Суть змін складна навіть для уважного виборця. Реформа передбачає розділення кар’єр суддів і прокурорів, поділ Вищої ради магістратури на окремі органи та створення окремого дисциплінарного суду. Саме ця технічність і стала головною слабкістю кампанії “за”.
Проблема для Мелоні полягає в тому, що значна частина італійців не голосує по суті поправок. За оцінками аналітиків, багато виборців сприймають референдум не як дискусію про судоустрій Італії, а як плебісцит довіри до самої глави уряду й її правої коаліції.
За попереднім аналізом «Дейком», саме нерозуміння механіки реформи штовхає кампанію в бік емоційної політики. Там, де виборець не має ясної картини про повноваження суддів, прокурорів і дисциплінарних органів, він починає голосувати за або проти політичного бренду Мелоні, а не за модель правосуддя.
Прихильники змін стверджують, що нинішня система занадто тісно поєднує суддів і прокурорів. На їхню думку, окремі кар’єрні траєкторії та нова архітектура контролю зроблять правосуддя більш неупередженим, ефективним і менш схильним до корпоративної солідарності всередині магістратури.
Зустріч у Вероні цього місяця щодо реформи судової системи. Багато італійців не до кінця розуміють складну пропозицію щодо реформи судової системи — Алессандро Пенсо
Для Мелоні ця аргументація ще й політично вигідна. Вона давно конфліктує з частиною суддівського корпусу, звинувачуючи його у втручанні в урядову політику, зокрема в питаннях міграції, безпеки та кримінального переслідування. Тому реформа подається як відновлення балансу між гілками влади.
Критики бачать у цьому зовсім іншу логіку. На їхню думку, поділ органів нагляду і нові правила дисциплінарної відповідальності можуть збільшити політичний вплив на судову владу. Саме тому дискусія довкола реформи вийшла за межі юридичної техніки й перейшла в площину верховенства права.
Окреме занепокоєння викликає спосіб формування нових органів через жеребкування з визначених категорій кандидатів. Прихильники вважають це бар’єром проти внутрішніх кланів у системі правосуддя, а противники — ризиком випадковості, ослаблення професійного відбору і розмивання суддівської незалежності.
Італійська асоціація магістратів виступає проти реформи саме з цих причин. Вона попереджає, що нова модель не вирішує базових проблем повільного правосуддя, зате створює додаткові важелі впливу на суддів і прокурорів. Для опозиції це один із головних аргументів кампанії “ні”.
У справу втрутився і міжнародний контекст. Спецдоповідачка ООН з питань незалежності суддів і адвокатів Маргарет Саттертвейт ще восени 2025 року надсилала уряду Італії комунікацію із застереженнями щодо наслідків конституційної реформи для незалежності магістратури.
Плакати проти судових змін у Вероні у березні — Алессандро Пенсо
Цей зовнішній сигнал особливо чутливий для країни, де Конституція післявоєнної Італії має майже сакральний статус. Для багатьох італійців будь-які глибокі конституційні зміни автоматично викликають підозру, тим більше коли їх просуває правий уряд із партійним корінням у постфашистському таборі.
Історична пам’ять тут важить не менше за юридичні деталі. Італійці вже провалювали великі інституційні зміни на референдумі: у 2016 році Маттео Ренці програв голосування за конституційну реформу і був змушений піти у відставку. Саме тому нинішній плебісцит читається крізь стару політичну травму.
Щоправда, між Мелоні й Ренці є важлива різниця. Нинішня прем’єрка вже пообіцяла не йти з посади незалежно від результату. Але це не означає, що поразка не матиме наслідків. Якщо табір “так” не отримає переконливої більшості, політичний авторитет уряду буде підірваний.
Перші сигнали показують іще одну небезпеку — відсторонення виборця. AP повідомляло, що явка в перший день досягла близько 15%, що для такого технічного і водночас поляризованого голосування є помітним, але не свідчить про масове захоплення змістом реформи. Байдужість може стати окремим вердиктом системі.
Для самої Мелоні це створює складну пастку. Якщо вона виграє, зможе говорити про мандат на подальшу перебудову держави, включно з іншими інституційними реформами. Якщо програє або виграє надто скромно, опозиція використає це як доказ того, що її контроль над країною не такий міцний, як здається.
Даміано Томмазі, лівий мер Верони, цього місяця — Алессандро Пенсо
У ширшому сенсі референдум в Італії — це суперечка про те, що саме треба лікувати в державі. Уряд каже про кастовість, повільність і закритість магістратури. Опоненти відповідають, що справжні проблеми — нестача кадрів, перевантаження судів, цифровізація та організація процесів, а не Конституція як така.
Тому нинішнє голосування навряд чи завершить конфлікт між політикою і судовою владою. Радше воно покаже, чи готове італійське суспільство довірити Мелоні зміну одного з найбільш чутливих запобіжників республіки. І саме тому цей референдум важливіший за свій заплутаний юридичний текст.
Якщо підсумувати, то головна інтрига не в тому, чи зрозуміли італійці всі нюанси реформи. Найважливіше інше: чи готові вони дати Джорджі Мелоні право переписувати баланс між урядом, прокурорами й суддями в момент, коли сама довіра до інституцій у Європі стає дедалі крихкішою.
