Саміт Дональда Трампа і Сі Цзіньпіна дав Білому дому невеликий тактичний результат у питанні рідкісноземельних елементів. Китай погодився працювати з американськими занепокоєннями щодо нестачі окремих матеріалів, які вже б’ють по авіакосмічній, оборонній і напівпровідниковій промисловості США.
Але головне залишилося незмінним: китайський режим експортного контролю нікуди не зникає. Вашингтон отримав сигнал про готовність зменшити напругу, проте не отримав скасування обмежень, які з весни 2025 року стали одним із найсильніших інструментів Пекіна в технологічній війні.
Китай запровадив ці правила у відповідь на тарифну політику Трампа. Відтоді постачання окремих рідкісноземельних елементів і критичних мінералів стало не лише комерційним питанням, а частиною стратегічного торгу між двома найбільшими економіками світу.
За оцінкою Дейком, нинішня домовленість показує межу американського впливу. США можуть домагатися ліцензій, винятків і тимчасового пом’якшення, але не можуть швидко змінити фундаментальний факт: Китай контролює ключові ділянки глобального ланцюга постачання критичних мінералів.
Саме тому формула Білого дому звучить обережно. Китай має «адресувати занепокоєння» щодо дефіциту ітрію, скандію та індію, а також щодо обмежень на експорт технологій переробки рідкісноземельних елементів. Це не обіцянка демонтажу режиму, а обіцянка керованого діалогу.
Пекін, зі свого боку, у власному описі підсумків саміту тему рідкісноземельних елементів не виокремив. Така асиметрія показова. Вашингтону потрібно продати результат як поступку Китаю. Пекіну потрібно показати внутрішній аудиторії, що стратегічний важіль залишився в його руках.
Рідкісноземельна проблема давно вийшла за межі сировини. Йдеться не лише про видобуток, а про очищення, переробку, виробництво сплавів, магнітів, покриттів і спеціалізованих компонентів. Саме на цих етапах Китай має майже монопольну вагу, яку неможливо замінити за один політичний цикл.
Для США особливо болючими стали затримки в чутливих секторах. Автомобільна електроніка й споживчі товари отримують частину ліцензій, але галузі з потенційним військовим застосуванням досі стикаються з повільним погодженням. У цій логіці експортна ліцензія стає не документом, а фільтром стратегічної довіри.
Ітрій має критичне значення для теплозахисних покриттів в авіаційних двигунах. Якщо його бракує, проблема виникає не тільки у виробника матеріалу, а в усьому ланцюгу — від постачальника деталей до компаній, які збирають літаки, ремонтують двигуни або виконують оборонні контракти.
Скандій важливий для високотехнологічних сплавів і напівпровідникового виробництва. Його дефіцит не завжди видно споживачеві, але він може затримувати розширення потужностей, збільшувати витрати й змушувати компанії шукати менш ефективні або дорожчі замінники.
Новим і особливо показовим елементом став індій. Він уперше з’явився в американському описі домовленостей як окрема проблема. Це важливо, бо індій стоїть на перетині старої електроніки й нової обчислювальної економіки.
Сполука індій-фосфід потрібна для фотонних чипів, які використовують світло замість електрики для обробки даних. Такі компоненти мають значення для швидкісних оптичних лазерів, волоконно-оптичних мереж, майбутнього 6G і дата-центрів штучного інтелекту.
Інша сполука, оксид індію-олова, використовується у виробництві LED-екранів і споживчої електроніки. Тобто один мінерал одночасно входить у ланцюги смартфонів, дисплеїв, оптичних мереж і наступного покоління чипів для ШІ.
Після включення індію до китайського експортного контролю його постачання різко скоротилося. Світові поставки впали приблизно на дві третини, а експорт до США — ще сильніше. Для компаній, які будують інфраструктуру фотонних чипів, це вже не статистика, а виробниче обмеження.
Особливо чутливою є ситуація для Coherent, одного з ключових виробників оптичних компонентів на основі індій-фосфіду. Компанія займає значну частку світового ринку таких компонентів, а її продукти дедалі важливіші для дата-центрів ШІ, які потребують швидшої передачі даних і нижчого енергоспоживання.
Якщо китайське ліцензування залишатиметься повільним або політично умовним, американські виробники можуть зіткнутися з вищими витратами, затримками розширення виробництва і складнішим виконанням замовлень від технологічних гігантів. У світі ШІ це означає не лише дорожчі компоненти, а повільніше нарощування обчислювальної інфраструктури.
Саме тут рідкісноземельний конфлікт з’єднується з гонкою штучного інтелекту. США намагаються обмежити доступ Китаю до передових чипів. Китай відповідає там, де має перевагу: у матеріалах, без яких ці чипи, лазери, датчики й оптичні системи важче виробляти.
Це не дзеркальна відповідь, а асиметрична. Вашингтон сильніший у проєктуванні чипів, програмному забезпеченні, хмарній інфраструктурі й фінансах. Пекін сильніший у промисловій базі, переробці критичних мінералів і здатності адміністративно керувати експортом.
Тому нинішній компроміс не завершує конфлікт, а робить його керованішим. Китай може пропускати частину поставок, щоб не провокувати повний розрив із американською промисловістю. Але він не відмовляється від системи, яка дає йому вплив на авіацію, напівпровідники, електроніку й оборонні ланцюги США.
Для Білого дому це маленька перемога в короткій перспективі. Якщо окремі ліцензії підуть швидше, тиск на американські компанії зменшиться. Якщо Пекін пом’якшить доступ до ітрію, скандію чи індію, це дасть бізнесу час. Але час не дорівнює незалежності.
Стратегічна проблема США лишається незмінною: країна не може бути технологічною наддержавою, якщо її виробничі ланцюги критично залежать від політичного рішення конкурента. Диверсифікація постачань, власна переробка, союзницькі проєкти й запаси критичних мінералів більше не є промисловою бюрократією. Це питання національної безпеки.
Китай, навпаки, показав, що навчився користуватися своєю позицією без надмірної ескалації. Він не перекриває все одразу, а створює дефіцит, затримки й невизначеність там, де це найболючіше. Така політика не зупиняє американську промисловість миттєво, але змушує її працювати в режимі постійного ризику.
Саміт Трампа і Сі дав ринкам сигнал стабільності, але в темі рідкісноземельних елементів ця стабільність має дуже вузьке значення. Це не повернення до вільної торгівлі, а домовленість двох суперників не доводити контроль до відкритого шоку.
Найважливіший висновок для США неприємний. Китайська експортна система стала новою реальністю, а не тимчасовим жестом у торговельній сварці. Вашингтон може виборювати винятки, але мусить готуватися до світу, у якому критичні мінерали, напівпровідники і штучний інтелект є частинами одного стратегічного фронту.
