Росія дедалі частіше використовує бартерні схеми у зовнішній торгівлі, повертаючись до практики 1990-х років. Замість класичних фінансових операцій компанії обмінюють зерно на китайські автомобілі, а насіння льону — на будівельні матеріали. Це явище стало відповіддю на рекордну кількість західних санкцій, що відрізали російські банки від системи SWIFT і суттєво обмежили розрахунки у доларах та євро.
Такі схеми дають змогу уникати контролю і знижують ризик вторинних санкцій, адже угоди «товар на товар» практично неможливо відстежити. Водночас повернення до бартеру, за словами експертів, є не лише технічним рішенням, а й індикатором глибоких структурних проблем російської економіки, що дедалі більше втрачає інтеграцію зі світовими фінансовими системами.
Російська влада офіційно підтримує такий підхід. Міністерство економіки у 2024 році навіть підготувало спеціальний «Посібник із зовнішньоекономічних бартерних угод», де рекомендувало підприємствам активніше користуватися цією схемою. Більше того, у планах — створення спеціальної платформи для бартерних розрахунків. Це свідчить про спробу інституціоналізувати процес і зробити його частиною офіційної торговельної політики.
Втім, навіть попри політичну підтримку, бартер не є масовим явищем. За даними російської митниці, кількість таких операцій незначна у порівнянні з загальними обсягами торгівлі. Проте їхня поява у ключових секторах — від агропродукції до металів — сигналізує, що економіка пристосовується до санкцій через дедалі екзотичніші інструменти.
Одним із прикладів стала угода з китайськими партнерами, коли автомобілі були обміняні на російську пшеницю. За іншими контрактами, насіння льону йшло в обмін на побутову техніку та будівельні матеріали. Такі схеми ускладнюють прозорість торгівлі, адже важко визначити реальну цінність товарів і кінцевий ефект для бюджету.
Аналітики наголошують: бартер є прямим наслідком дедоларизації та санкційного тиску. Водночас це — сигнал проблем з ліквідністю в російських компаній, адже класичні грошові канали стають дедалі менш доступними. Також це ознака зростання недовіри між банківськими системами різних країн, зокрема Китаю, який побоюється вторинних санкцій.
Повернення бартеру нагадує хаос 1990-х років, коли через інфляцію та відсутність ліквідності економіка Росії трималася на ланцюгах натурального обміну. Тоді це призводило до зловживань і тіньових схем. Нині ситуація інша: грошей у держави достатньо, але санкційна ізоляція змушує бізнес шукати обхідні шляхи.
Попри риторику Кремля про «економічну стійкість», реальність виглядає інакше. За даними Федеральної митної служби, у першій половині 2025 року експорт знизився на $11,5 млрд, тоді як імпорт зріс. Це призвело до скорочення зовнішньоторговельного профіциту на 14%. Тенденція демонструє, що економіка Росії поступово втрачає здатність генерувати стабільні валютні надходження.
У ширшому контексті бартер стає символом деградації російської економічної моделі. Замість інтеграції у глобальні ринки та залучення інвестицій Москва змушена вдаватися до схем, які більше пасують економікам у стані ізоляції. Для Китаю чи Індії такі угоди є зручними лише в обмежених масштабах, адже вони також ризикують потрапити під тиск Заходу.
Таким чином, бартер у зовнішній торгівлі Росії — це не ознака інноваційності, а маркер відкату у минуле. Його поширення вказує на глибину санкційного впливу і демонструє, що жодні офіційні заяви Кремля про «рекордне зростання» не можуть приховати системні слабкості економіки. У довгостроковій перспективі це створює ще більше ризиків для внутрішньої стабільності Росії та її міжнародних партнерів.
