Перегрупування сил після краху режиму Асада
Падіння президента Сирії Башара аль-Асада, який підтримував тісні зв’язки з Москвою, поставило під сумнів майбутнє російської військової присутності в регіоні. Однак, за даними кількох сирійських джерел, Росія не планує повністю залишати свої дві стратегічно важливі бази — авіабазу Хмеймім у Латакії та військово-морську базу в Тартусі.
Супутникові знімки зафіксували завантаження великих вантажних літаків Ан-124 на авіабазі Хмеймім, що свідчить про часткове виведення важкого обладнання та відправлення високопосадовців сирійської армії. Проте джерела Reuters підтвердили, що ці дії спрямовані на перегрупування, а не повне виведення військ.
Стратегічне значення баз
Росія зберігала свою військову присутність у Сирії ще з часів Холодної війни, вважаючи країну одним із ключових партнерів на Близькому Сході. База в Тартусі є єдиним середземноморським центром ремонту і постачання для російського флоту, тоді як Хмеймім виконує роль важливого пункту для військових операцій у регіоні та Африці.
База Тартус, створена у 1971 році, отримала статус стратегічного об’єкта після угоди 2017 року, яка дозволила Росії безкоштовно використовувати її протягом 49 років. Крім того, Сирія слугувала для Росії ключовим центром збору розвідданих, забезпечуючи доступ до даних через спільні станції радіоелектронної розвідки.
Зміна політичного контексту
У той час як Росія переглядає свою роль у Сирії, новий тимчасовий уряд країни намагається визначити майбутнє військової співпраці з Москвою. Представник повстанців заявив, що питання російських баз поки що не обговорюється і буде вирішуватися під час майбутніх переговорів.
«Це питання майбутнього. Остаточне рішення ухвалить сирійський народ», — зазначив представник, додаючи, що російські сили залишаються у безпосередній близькості від сил нового уряду.
Водночас Кремль підтвердив, що перебуває у контакті з новими керівниками Сирії, але утримується від коментарів щодо майбутнього своїх баз.
Чи змінюється баланс сил у регіоні?
Значення російської присутності в Сирії виходить далеко за межі двосторонніх відносин. Москва використовує бази для забезпечення військових операцій у Лівії, де російські сили продовжують підтримувати генерала Халіфу Хафтара через авіабазу Аль-Хадім. Цей регіональний вплив має стратегічну важливість для Росії як частина її геополітичних амбіцій на Близькому Сході.
Однак у самій Сирії настрої місцевого населення залишаються неоднозначними. «Нам не потрібне втручання ні Росії, ні Ірану, ні будь-якої іншої зовнішньої сили», — заявив мешканець Латакії Алі Халлюм.
Подальші виклики для Росії
Хоча Росія і зберігає свої стратегічні об’єкти, її вплив у регіоні може зменшитися. Крах режиму Асада, якого підтримувала Москва, підкреслює обмеженість її можливостей впливу на подальший розвиток подій у Сирії. Крім того, зростання впливу інших гравців, таких як Туреччина, Іран та Захід, створює нові виклики для Москви.
Зі свого боку, російський президент Володимир Путін, який надав Асаду політичний притулок у Росії, зіткнувся з критикою за участь у сирійській війні, яка вимагала значних ресурсів і не принесла очікуваних результатів.
Майбутнє: невизначеність і перегрупування
Попри очевидне скорочення військової присутності, Росія намагається адаптуватися до нових реалій, перегруповуючи свої сили. Це свідчить про намір зберігати вплив у Сирії, хоча і в нових умовах. Для Москви збереження баз у Тартусі та Хмеймімі є ключовим елементом у підтримці її геополітичних амбіцій на Близькому Сході.
Однак, чи вдасться Росії утримати ці позиції у довгостроковій перспективі, залежатиме від динаміки внутрішньої політики Сирії та здатності нового уряду відстоювати національні інтереси. У будь-якому разі, майбутнє російської присутності в регіоні залишається під питанням, як і її роль у післявоєнному врегулюванні.
