У розпал дипломатичних маневрів довкола українсько-російської війни, коли Київ та Москва вперше за понад три роки провели очні переговори в Стамбулі, думки безпосередніх учасників бойових дій виглядають геть інакше. Близько десятка опитаних Росією солдатів, які воюють або воювали на сході України, заявили, що втомилися від війни, прагнуть повернутися додому, але водночас не готові зупиняти наступ, поки не будуть повністю «захоплені» чотири анексовані регіони – Донбас, Запорізька та Херсонська області.
Насамперед бійці скаржаться на відсутність відпусток і корупцію серед командирів, які наживаються на воєнному бюджеті. «Ми виснажені, – розповідає один із них, Сергій, – але якщо зараз зупинимося, то весь мільйон наших жертв виявиться марною смертю». Аналогічні настрої висловлюють як мобілізовані, так і контрактники: багато хто побоюється, що без остаточного підкорення цих територій доведеться знову повертатися на фронт за кілька років.
Такий підхід солдатів суперечить мирним ініціативам, які висуває українська сторона та її західні партнери: пропозиція про припинення вогню без відведення військ мала закрити фронт на нинішніх позиціях і створити передумови для переговорів про подальший мир. Однак у Росії значна частина суспільства та націоналістично налаштовані кола вже сприйняли анексію як невід’ємну частину «перемоги» і не готові прийняти жодні компроміси.
Розуміючи цю проблему, Кремль стикається з внутрішнім викликом: як припинити війну, не втративши підтримки в тилу. Принципова заява Дмитра, який служив у приватному військовому формуванні, звучить так: «Ми навчилися вбивати без жалю. Якщо нас просто «демобілізують», а мети не досягнуть, у суспільстві з’явиться мільйон розгніваних солдатів». Подібні думки можуть кардинально ускладнити інтеграцію ветеранів у мирне життя та відновлення економіки на цивільних рейках.
Анексія чотирьох областей від початку мала політичний та пропагандистський сенс: довести «переможність» оборонного наступу та підняти патріотичний дух. Проте на практиці контроль утримується лише над частиною територій: Луганщина майже повністю під російським контролем, тоді як Донеччина, Запоріжжя та Херсон – на 65–75 %. Для багатьох солдатів це неприпустимо: «Як можна вважати перемогою затримати лише чотири з восьми районів?», – обурюється контрактник Євгеній.
Зі свого боку офіційні представники Кремля намагаються балансувати між максималістськими заявами та реаліями переговорів: Москва формально заявляє про готовність обговорювати «без жодних умов» будь-які формати перемир’я, але фактично висуває завищені вимоги щодо визнання територіальних надбань. Відтак жодне припинення вогню без гарантій включення анексованих областей до складу РФ сприйматиметься як зрада національних інтересів у власних солдатів.
Для України та її союзників це створює стратегічну дилему: нав’язувати жорсткий режим санкцій і дипломатичний тиск, водночас не допустити, щоб радикальні націоналістичні кола в Росії остаточно зруйнували будь-яку перспективу миру. Аналітики відзначають, що перспективи припинення кровопролиття можуть з’явитися лише разом із реальним зменшенням боєздатності та морального духу російських військ. Саме тому Київ наполягає на посиленні бойової підтримки й введенні нових санкцій проти енергетики та фінансового сектора, щоб підсилити внутрішні розбіжності у ворожому таборі.
Це означає, що майбутні перемовини про мир потребуватимуть комплексного підходу: певної демілітаризації в одній зоні конфлікту, гарантованого виведення військ з інших, а також міжнародних гарантій безпеки, які забезпечать відновлення територіальної цілісності України. Без відповіді на це питання російські солдати й надалі стоятимуть на позиціях «завершити справу» і не відступлять навіть перед загрозою тотального вигорання.
Отже, попри виснаження на фронті, російські війська демонструють готовність до продовження наступу заради своїх геополітичних цілей. Україна і світова спільнота мають врахувати цю реальність: лише комплексне поєднання воєнної підтримки, жорстких санкцій і справжньої дипломатії здатне створити умови, за яких Москва погодиться на перемир’я без подальших загроз для суверенітету та безпеки української держави.
