Чотири демократичні сенатори США, серед яких Елізабет Воррен, публічно звинуватили адміністрацію Дональда Трампа в тому, що вона не змогла перекрити російський скраплений газ із Arctic LNG 2. Попри санкції, оператор проєкту – нафтогазова компанія Новатек – зумів продати щонайменше кільканадцять партій LNG зі знижками 30–40%, переважно китайським покупцям. Ці поставки приносять Росії мільярдні доходи, які безпосередньо підживлюють війну проти України.
Сенатори нагадують, що ще у вересні вимагали від Білого дому відновити прицільні енергетичні санкції й припинити фактичний «вільний проїзд» для Китаю на російському газовому ринку. На їхню думку, адміністрація Трампа обмежилася точковим ударом по ЛУКОЙЛ і Роснафті, але не створила ефективного бар’єра саме для Arctic LNG 2, який став головним каналом обходу обмежень. Тим часом Пекін із вигодою викуповує знижений російський LNG, зміцнюючи власну енергетичну безпеку за рахунок української крові.
Arctic LNG 2 задумувався як флагманський арктичний проєкт Москви з плановим обсягом майже 20 млн тонн газу на рік. Перші санкції проти нього ще у 2023–2024 роках суттєво загальмували запуск, змусивши зупиняти модулі, повертати обладнання з Азії й шукати нові судна для перевезень. Але починаючи з серпня 2025 року, Новатек відновив комерційні поставки, погодившись на глибокі дисконти й фактично зробивши Китай головним рятівником проєкту, попри статус «санкційного».
За оцінками ринку, кожен танкер із Arctic LNG 2 продається за 28–32 мільйони доларів замість приблизно 44 мільйонів за ринковою ціною. Для Росії це менше, ніж могло бути, але достатньо, щоб утримувати енергетичний сектор на плаву та наповнювати бюджет, із якого фінансується війна. У сукупності ці знижені поставки вже принесли Кремлю мільярди доларів додаткового ресурсу, який мав би бути заблокований узгодженою санкційною політикою Заходу.
Цей санкційний «просвіт» виглядає особливо небезпечно на тлі того, що США та Україна паралельно намагаються сформувати «уточнену мирну рамку» для завершення війни. У Женеві тривають переговори за участю Вашингтона й Києва, де обговорюється мирний план для України. Публічно Трамп говорить про бажання «зупинити вбивства» й підштовхнути Росію до угоди. Однак сенатори слушно зауважують: неможливо всерйоз тиснути на Кремль за столом переговорів, коли той безперешкодно заробляє на експорті LNG.
Санкції США проти Росії, запроваджені ще за Джо Байдена, були спрямовані саме на те, щоб обмежити доступ Москви до доходів від великих проєктів, включно з Arctic LNG 2. Подальші кроки у 2024 році доповнили список компаній і суден, що потрапили під обмеження. Але, як визнають самі сенатори, слабка виконавча дисципліна й небажання конфронтувати з Китаєм перетворили ці заходи на «діряве сито». Китайські термінали, насамперед Beihai, перетворилися на головний хаб для санкційного газу з Арктики.
Ключова претензія до адміністрації Трампа – вибіркова жорсткість. Білий дім демонструє готовність бити по окремих російських компаніях і навіть карати треті країни митами за нафтові угоди з РФ, але уникає прямих санкцій проти китайських покупців LNG. Формально це пояснюється прагненням не зруйнувати тонкий баланс у торговельних переговорах Пекін–Вашингтон та бажанням просувати експорт американського LNG. Фактично ж це дозволяє Китаю виступати страховою подушкою для російського газового експорту.
На тлі критики Воррен та її колег адміністрація відповідає розмитими формулюваннями. Держдеп пообіцяв «уважно розглянути питання додаткових санкцій», але не надав жодної конкретної відповіді щодо Arctic LNG 2. Сенатори прямо вказують: жодне з їхніх запитань – ні про майбутні обмеження, ні про контроль за вже чинними – не отримало змістовної реакції. Така мовчанка лише підсилює враження, що реальна санкційна політика Заходу визначається не стратегією, а страхом зачепити інтереси великих гравців.
Політичний вимір цієї історії виходить далеко за межі енергетики. Воррен називає Arctic LNG 2 «енергетичним доходом на мільярди для путінської воєнної машини, який раніше був розірваний послідовними санкціями». В її логіці, адміністрація Трампа не просто не дотискає Росію, а й добровільно відмовляється від важелів, здатних змусити Кремль іти на реальні поступки в переговорах щодо України. Це напряму суперечить заявам Білого дому про «жорстку лінію» проти Москви.
Ще один аспект – роль Конгресу у стримуванні можливих поступок Росії. Сенатори пропонують закріпити законодавчу норму, яка зобов’язуватиме адміністрацію виносити на розгляд будь-яке розмороження санкцій, пов’язаних із війною проти України. Інакше, попереджають вони, існує ризик, що Трамп, прикриваючись мирною риторикою, «віддасть решту нашого критичного важеля» й дозволить Росії отримати політичні бонуси без реальної зміни поведінки.
Для України ця дискусія має практичний вимір. Кожен додатковий мільярд доларів, який Росія отримує від експорту енергоресурсів, означає більше ракет, безпілотників і снарядів, що летять по українських містах. Фінансування війни проти України через знижений російський LNG – це не абстракція, а прямий зв’язок між танкером в китайському порту й розбитою інфраструктурою в Харкові чи Дніпрі. Санкційна політика Заходу або перерізає цей канал, або дозволяє йому розквітати під прикриттям дипломатичних формул.
Важливим контекстом є й те, що Росія, попри загальний спад поставок LNG до Європи, нарощує обсяги експорту саме завдяки Arctic LNG 2. Жовтень став рекордним за обсягом відвантажень, а більшість нових партій пішли до Китаю. Це означає, що санкції змінили географію поставок, але не до кінця вирішили головну проблему – відрив російського нафтогазового сектору від глобальних грошей.
Історія Arctic LNG 2 демонструє системний дефект західної санкційної політики: вона надто часто орієнтується на символічні кроки, а не на реальну зупинку грошових потоків. Попередні пакети обмежень били по окремих суднах, юрособах і страховиках, але не створили для Москви ситуації, коли продаж LNG стає економічно безглуздим. Навпаки, завдяки глибоким знижкам Росія знайшла в Китаї зацікавленого покупця, готового закривати очі на санкційний контекст.
Для ЄС та України це означає необхідність переосмислення всієї санкційної архітектури. Без більш жорстких вторинних санкцій проти китайських компаній, банків і терміналів, що обслуговують Arctic LNG 2, розмови про «максимальний тиск» на Кремль залишатимуться політичним маркетингом. Водночас союзникам доведеться балансувати між бажанням зберегти канали співпраці з Пекіном і стратегічною потребою позбавити Росію ресурсів для війни.
