Ім’я Сергія Кирієнка в російській політиці з’являється щоразу, коли йдеться про механізми влади Кремля. Формально він є лише першим заступником керівника адміністрації президента РФ, але цей скромний титул приховує один із найширших портфелів повноважень у путінській вертикалі.
У 1990-х Кирієнка знали як молодого західноорієнтованого прем’єра, що намагався впроваджувати ринкові реформи. Однак із часом він трансформувався в архітектора авторитарної моделі Путіна. З 2005 по 2016 рік він керував «Росатомом», модернізував держкорпорацію та розширював її міжнародний вплив, запровадивши японські принципи управління.
Повернувшись до Кремля у 2016 році, Кирієнко отримав контроль над внутрішньою політикою: призначення губернаторів, формування парламенту, координація виборчих кампаній та придушення інакодумства.
Своє нинішнє політичне становище Кирієнко значною мірою зобов’язаний партнерству з Юрієм Ковальчуком — банкіром, медіамагнатом і близьким другом Путіна. Ще під час роботи в «Росатомі» Кирієнко зміцнив з ним зв’язки, а згодом отримав від нього підтримку для повернення до адміністрації президента.
Разом вони реалізували стратегічні медіа-проекти, зокрема взяли під контроль найбільшу російську соцмережу VK. У 2025 році було ухвалено закон, який зобов’язує встановлювати на всі смартфони месенджер VK, що розглядається як крок до блокування WhatsApp та повної монополізації цифрового простору.
За даними джерел, Кирієнко, як і більшість політичних радників Кремля, не був поінформований про план вторгнення в Україну. Однак після 24 лютого 2022 року він швидко інтегрувався у військову стратегію, на відміну від Дмитра Козака, який назвав війну помилкою та пропонував мирні переговори.
Саме Кирієнко став головним куратором окупованих українських територій: організовував псевдореферендуми, у яких Москва заявила про «волевиявлення» на користь приєднання до РФ, та перебрав значну частину міжнародних напрямків роботи, які раніше належали Козаку.
Інструменти впливу
Кирієнко вміло застосовує державний апарат для реалізації політичних цілей Кремля:
- розробка шкільних «патріотичних» програм і курсів, що просувають кремлівську ідеологію;
- тиск на чиновників для відряджень у адміністрації окупованих регіонів;
- підтримка лояльних до війни артистів і витіснення критичних;
- розширення програм «Лідери Росії» для підготовки нових поколінь керівників.
Він навіть планував показовий «суд над українськими військовими злочинцями», щоб продемонструвати реалізацію путінської риторики про «денацифікацію», але військові невдачі РФ зірвали цей сценарій.
Кирієнка вирізняє ідеологічна пластичність. У 1990-х він був символом реформ, у 2000-х — менеджером державної корпорації, у 2010-х — архітектором «керованої демократії», а з 2022 року — політичним інженером війни.
Ця здатність швидко змінювати курс і зберігати вплив дозволила йому не лише пережити численні кадрові ротації, а й розширити свій контроль над ключовими напрямами російської політики.
