Літня наступальна кампанія Росії не принесла очікуваного результату на полі бою, однак це зовсім не означає зниження загрози для України. Навпаки, найближчі місяці можуть виявитися значно важчими. Російські війська продовжують шукати вразливі ділянки української оборони, намагаються проникати між позиціями та створювати умови для подальшого просування.
Про це в ефірі «Громадського радіо» заявив командир 429-ї бригади безпілотних систем «Ахіллес» Сил безпілотних систем Юрій Федоренко. За його словами, восени та взимку інтенсивність бойових дій може істотно зрости через поповнення російських сил.
Літній наступ не приніс Москві бажаного результату
Федоренко наголосив, що літня наступальна операція російських військ не дозволила їм виконати поставлені завдання. Причому йдеться не лише про стратегічні чи оперативні цілі — досягти повноцінного тактичного успіху на ключових ділянках фронту також не вдалося.
Це важливий момент для розуміння нинішньої ситуації. Висока інтенсивність боїв сама по собі ще не означає, що сторона, яка атакує, отримує бажаний результат. Російські війська можуть створювати постійний тиск, витрачати значні ресурси та проводити численні штурмові дії, але при цьому не отримувати того прориву, який дозволив би змінити ситуацію на оперативному рівні.
За словами командира «Ахіллеса», під час літньої кампанії російські війська значною мірою розраховували на особливості місцевості. Зокрема, важливу роль відігравав густий зелений покрив, який дозволяє приховувати переміщення невеликих груп та ускладнює їхнє виявлення.
Саме тому на окремих ділянках противник намагається не йти широким фронтом, а шукати невеликі слабкі місця в обороні.
Тактика проникнення: знайти «шпарину» в обороні
Одним із прикладів Федоренко назвав напрямок Куп’янська на Харківщині. Російські війська намагаються виявляти ділянки, де завдяки рельєфу, лісосмугам, посадкам та іншим особливостям місцевості можна непомітно наблизитися до українських позицій.
Йдеться про інфільтрацію — просочування невеликих груп між бойовими порядками. Така тактика не обов’язково передбачає миттєвий масштабний прорив. Її мета може полягати у створенні поступового тиску на оборону, проникненні в тил окремих позицій та подальшому блокуванні району.
Якщо такій групі вдається закріпитися або створити загрозу українським позиціям, російські війська намагаються швидко збільшити тиск на конкретну ділянку.
Для цього вони використовують цілий комплекс засобів — авіацію, безпілотники та артилерію. Фактично формується своєрідний «міхур ізоляції», всередині якого українським підрозділам стає складніше отримувати боєприпаси, проводити ротації, евакуювати поранених і підтримувати постійний зв’язок із сусідніми позиціями.
Особливо небезпечним у цій ситуації є вплив на українські безпілотні підрозділи. Саме дрони дозволяють бачити поле бою практично в режимі реального часу, виявляти пересування противника та оперативно передавати інформацію для ураження цілей.
Тому російські війська намагаються бити не лише безпосередньо по передньому краю, а й по місцях, звідки працюють українські оператори та запускаються безпілотники.
Війна дедалі більше перетворюється на боротьбу за логістику
Окремо Федоренко звернув увагу на логістику. І це один із ключових аспектів сучасної війни.
Навіть найпідготовленіший підрозділ не здатен довго вести активні бойові дії без постачання. Потрібні боєприпаси, паливо, продовольство, засоби зв’язку, запчастини, техніка та постійне поповнення особового складу.
Саме тому знищення або порушення логістичних маршрутів може мати наслідки, які набагато масштабніші за ураження окремої бойової позиції.
Федоренко зазначив, що українські безпілотники активно працюють саме в цьому напрямку. Причому йдеться не тільки про ураження техніки безпосередньо біля переднього краю.
Українські військові намагаються поступово руйнувати всю систему забезпечення російських підрозділів: від мотоциклів і квадроциклів, які використовуються для доставки невеликих вантажів, до автомобілів, вантажівок та паливозаправників.
За словами командира «Ахіллеса», українські дрони дозволяють діяти на значній відстані від лінії бойового зіткнення. Особливе значення мають удари по паливозаправниках та вантажному транспорту, який забезпечує передові підрозділи всім необхідним для продовження бойових дій.
Таким чином, фронт сьогодні не обмежується кількома кілометрами безпосередньо біля позицій військових. Поле бою фактично розтягується на десятки кілометрів углиб.
Чому осінь може змінити ситуацію
Попри те, що російські війська поки не отримали очікуваного результату, Федоренко не радить недооцінювати їхні можливості.
Головний фактор, який може змінити інтенсивність боїв восени, — поповнення особового складу. За оцінкою військового, Росія продовжує проводити примусову мобілізацію та готується компенсувати значні втрати новими людьми.
Це означає, що навіть якщо російське командування не отримало бажаного результату під час літньої кампанії, воно може спробувати знову створити тиск на українські позиції вже після накопичення додаткових ресурсів.
Саме тому осінь і зима можуть стати періодом особливо високої інтенсивності бойових дій.
Зміна пори року водночас створює як додаткові труднощі, так і нові можливості. Зникнення густої рослинності ускладнить приховане пересування невеликих груп, але погодні умови, стан ґрунтів, скорочення світлового дня та інші фактори можуть впливати на можливості обох сторін.
Тому майбутня кампанія не обов’язково буде простим продовженням літньої. Російські війська можуть змінювати тактику, концентрувати сили на окремих напрямках і намагатися використати будь-які проблеми української оборони.
Дрони стають одним із головних факторів стримування
На цьому тлі особливого значення набуває розвиток українських безпілотних систем. За словами Федоренка, підтримка суспільства дозволяє військовим отримувати необхідну кількість дронів і використовувати їх не лише для прямого ураження цілей.
Безпілотники дають можливість бачити пересування військ, контролювати маршрути, виявляти техніку, стежити за логістикою та завдавати ударів там, де противник найменше цього очікує.
Фактично формується нова модель війни, в якій інформація стає не менш важливою за вогневу міць. Підрозділ, який першим побачив переміщення противника, отримує критично важливу перевагу.
Саме тому боротьба за небо над полем бою стає дедалі жорсткішою. Російські війська намагаються знищувати українські дрони та місця їхнього запуску, а українські підрозділи, своєю чергою, полюють на російські безпілотники, операторів, техніку та маршрути забезпечення.
Це перетворює фронт на надзвичайно складну систему, де одна помилка або невчасне переміщення можуть мати серйозні наслідки.
Найважчий період ще попереду?
Прогноз Федоренка звучить тривожно: осінь і зима можуть бути дуже важкими через можливе збільшення кількості атак та спроб російського командування домогтися хоча б локальних успіхів.
Водночас його оцінка не означає, що масштабний прорив російських військ є неминучим. Навпаки, головний висновок полягає в тому, що боротьба за кожну ділянку фронту триватиме, а успіх визначатиметься не лише кількістю людей чи техніки.
Важливими залишатимуться розвідка, дрони, артилерія, авіація, здатність швидко реагувати на зміни обстановки та, найголовніше, логістика.
Українська оборона вже продемонструвала здатність стримувати значний тиск навіть за умов високої інтенсивності бойових дій. Але майбутні місяці, очевидно, вимагатимуть ще більшої концентрації ресурсів.
Росія намагатиметься використати чисельну перевагу та нове поповнення, щоб знайти слабкі місця й перетворити локальні проникнення на більші успіхи. Українська сторона, своєю чергою, прагнутиме позбавити ці атаки необхідної підтримки — передусім через розвідку та удари по логістиці.
Саме від того, наскільки ефективно вдасться зламати цей ланцюг — від виявлення противника до знищення його ресурсів, — значною мірою залежатиме характер майбутньої кампанії.
Федоренко раніше також заявляв, що можливе захоплення всієї території Донбасу не обов’язково стане кінцевою метою російського керівництва. На його думку, для Володимира Путіна важливим залишається сам процес тривалої війни, який має політичне значення для збереження його влади.
Тому українцям варто готуватися не до короткого спалаху активності, а до нового складного етапу війни. І якщо літо показало, що численні атаки самі по собі не гарантують результату, то осінь та зима можуть стати перевіркою того, наскільки обидві сторони здатні адаптуватися до нових умов.
Для України ключовим завданням залишається збереження оборонної стійкості, забезпечення військових необхідними ресурсами та подальший розвиток технологій, які дозволяють компенсувати перевагу противника в окремих компонентах.
Попереду може бути надзвичайно важкий період. Але прогноз про високу інтенсивність боїв — це не прогноз неминучої поразки. Це попередження про необхідність бути готовими до нового витка протистояння, де вирішальними можуть стати не тільки кількість сил, а й швидкість реакції, технологічна перевага, точність ударів та здатність позбавляти противника можливості підтримувати свої підрозділи на передовій.
