Політичний тиск на НАТО ймовірно зростатиме після спільної заяви лідерів Польщі, Румунії та Литви, які наполягли, що країни Східної і Північної Європи залишаються вірними обіцянкам підтримувати «безповоротний курс» України на членство у Північноатлантичному альянсі.
Після зустрічі представників дев’яти країн Балто-Чорноморського регіону та п’яти скандинавських держав у Вільнюсі політики наголосили, що хоча на останніх самітах у Вашингтоні та Мадриді вже було оголошено про плани інтеграції Києва в НАТО, нинішній європейський та американський політичний ландшафт залишає сумніви щодо остаточної дати вступу.
Нагадаємо: на момент проведення зустрічі президент США Дональд Трамп неочікувано поставив під сумнів попередню підтримку США і заявив, що розширення НАТО на схід стало причиною повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Водночас Москва вимагає від західного блоку письмових гарантій «призупинення розширення» та послаблення санкцій, що створює додаткову напругу навколо питання українського членства.
У спільній заяві, оприлюдненій після завершення двосторонніх переговорів у литовській столиці, державні лідери підкреслили, що Україна «має право обирати власний шлях безпеки й вирішувати своє майбутнє поза зовнішнім тиском», тим самим повторивши ключові принципи, зафіксовані на союзницьких самітах минулого року.
Крім цього, представники Польщі, Румунії та Литви закликали «збільшити тиск на Росію, у тому числі шляхом запровадження нових санкцій»— позиція, яка узгоджується з прагненнями Києва посилити економічну та політичну ізоляцію Москви. Важливим є те, що серед учасників зустрічі були не лише країни Балтії (Естонія, Латвія, Литва), але й держави Центральної Європи (Польща, Румунія, Болгарія, Чехія, Словаччина, Угорщина) та Скандинавії (Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція), що свідчить про широку коаліцію підтримки для України у воєнному конфлікті з Росією.
Учасники української делегації на зустрічі також звернули увагу на ситуацію з цінами на енергоносії та продовольство, адже Росія широко використовує енергетичні ресурси як інструмент тиску на Європу. Зокрема, Румунія, яка нещодавно завершила модернізацію газових терміналів і активно сприяє диверсифікації енергопостачання, закликала до координації спільних програм із постачання СПГ із США та Катару, аби зменшити залежність від російського газу.
Польща, натомість, наголосила на важливості збереження транзиту української електроенергії до ЄС та спільної роботи над розбудовою міжоперабельної електромережі. Литва зі свого боку підтвердила готовність організувати навчальні програми та спільні військові тренування щодо надання оперативної підтримки Збройним силам України під час миротворчих операцій.
Незважаючи на те, що офіційно жодна з країн НАТО не може гарантувати конкретні терміни вступу України до Альянсу, у спільній заяві було зазначено, що «розширення НАТО має відбуватися за умови виконання всіх необхідних стандартів і вимог, і Україна наблизиться до цих стандартів уже у найближчі роки». Зараз уряди Східної Європи працюють над узгодженням технічних критеріїв вступу Києва, серед яких модернізація оборонної галузі, реформування судової системи та боротьба з корупцією.
Литовський президент у своєму виступі наголосив: «Ніхто не сумнівається у відданості Українських збройних сил захисту європейських цінностей, але необхідно забезпечити прозорі процедури оцінювання, які дозволять інтегрувати Україну швидше». Подібну думку підтримали й інші керівники програм НАТО в регіоні, які вважають, що успішне виконання «дорожньої карти 2025–2027 років» може відкрити шлях для офіційного старту переговорів про вступ не пізніше середини 2027 року.
У заяві також підкреслено, що «територіальна цілісність і суверенітет України є ключем до безпеки у Центрально-Східній Європі», тому країни Східного флангу все ще очікують від союзників у НАТО конкретних кроків, спрямованих на реальне посилення обороноздатності. Мова йде про спільні позиції у закупівлі ППО-систем, модернізацію устаткування сухопутних військ і створення об’єднаних батальйонних бойових груп на кордоні з Росією.
Учасники зустрічі озвучили пропозицію покращити обмін розвідувальною інформацією для своєчасного виявлення загроз на східному фланзі. Водночас було заявлено про готовність країн Б9 і Скандинавії збільшити обсяги гуманітарної допомоги Україні та долучатися до спільних програм із підтримки внутрішніх переселенців.
Очікується, що на саміті лідери НАТО в Гаазі наприкінці червня 2025 року можуть обговорити питання визначення конкретного механізму подальшого просування України до Альянсу. Хоча нинішня Б9-ініціатива не має формального статусу й не генерує автоматично розширення, вона демонструє єдність позицій у важливому регіоні, яке може стати каталізатором для ухвалення рішень усім Альянсом.
Політичні оглядачі зазначають: «Підтримка України Б9 і Скандинавією створює додатковий політичний тиск на західних членів НАТО, які досі не висловили однозначного «так» щодо конкретних термінів вступу Києва». Зокрема, Франція, Німеччина та Італія утримувалися від ясних заяв, очікуючи на стабілізацію ситуації на фронті й подальше поступове виконання українських зобов’язань у рамках стандартів Альянсу.
Учасники литовської зустрічі також обговорили можливість створення окремої робочої групи з питань адаптації законодавства України до стандартів Євроатлантичного простору. Для Києва це означає необхідність реформувати законодавство у сферах оборони, цивільного захисту, кібербезпеки та забезпечення прав людини. Кожна із дев’яти країн Балто-Чорноморського регіону пообіцяла надати експертну та технічну підтримку, зокрема у розробці законопроєктів, які забезпечать відповідність стандартам НАТО. Скандинавські держави (Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія, Швеція) оголосили про готовність збільшити обсяги військових консультацій та спільних навчань, що має пришвидшити інтеграцію України в євроатлантичні структури.
Як результат таких обговорень, Б9 і Скандинавію характеризують як «інструмент стратегічного діалогу», який працює поза межами формальних процедур НАТО, але впливає на посилення координації у питаннях безпеки та оборони. Половина учасників зустрічі подала заявки на членство в Альянсі лише у 1999–2004 роках і після цього успішно інтегрувалася в економічні та оборонні програми НАТО. Відтак вони зараз готові поділитися досвідом із Україною, у тому числі в питанні «оперативних заходів щодо адаптації інфраструктури», «будівництва логістичних коридорів» та «перевірки мобілізаційних ресурсів» у випадку активного захисту суверенітету.
Натомість у Москві відреагували на заяви Б9 і Скандинавії як на «загрозу безпеці Росії», пригрозивши активізувати «зональний парадокс» — посилення розгортання сил у Калінінградській області та розгортання додаткових стратегічних бомбардувальників. Російські офіційні представники наполягають: «Розширення НАТО, навіть якщо йтиметься про відтерміноване членство, призведе до ескалації напруги, розміщення нових ядерних систем у Європі та невиправданих ризиків для регіональної стабільності». З огляду на це у Кремлі продовжують наполягати на «письмових гарантіях припинення будь-якого подальшого розширення блоку на схід», що суперечить позиції Києва щодо «право вибору безпекових союзів» для своєї країни.
У підсумку, підтримка Східного флангу НАТО є вагомим сигналом для Києва: це нагадування, що частина Альянсу готова стояти поруч з Україною й надалі сприяти її інтеграції в євроатлантичні структури. Однак заява Б9 і скандинавських країн містить і мирні наміри – Київ чекає на підтвердження готовності ухвалити «нові правила гри», які дозволять відстежувати виконання всіх ключових пунктів: від модернізації оборони до реформ у структурі безпеки. Водночас незмінним залишається твердження: «Мир може наставати лише за умов, коли Україна отримає реальну перспективу стати частиною сім’ї демократичних країн НАТО». Якщо нинішній вектор підтримки буде збережений і посилений, це створить передумови для подальшого успішного розвитку як українських збройних сил, так і реформи політичних та безпекових інститутів, що є ключем до повноправного членства у Північноатлантичному альянсі.
