Світова міжнародна реакція на події у Венесуелі виявилася різкою: операція США в Каракасі та рейд на Каракас змусили багатьох лідерів говорити про шок, обурення й скепсис. Ключова претензія — демонстрація сили і небезпека прецеденту для правил післявоєнного світу.
У фокусі — тема США Венесуела і питання, чи виправдовує боротьба з наркотрафіком силове захоплення глави держави. До слів Трампа про «перехід» критика стосувалася передусім ударів і арешту, а не майбутньої адміністрації, якої ще не описали у деталях.
Президент Бразилії Лула да Сілва назвав бомбардування та арешт «неприйнятною лінією» і прямим ударом по суверенітету. Для регіону це болючий нерв: пам’ять про інтервенції ХХ століття робить будь-яку зовнішню силу токсичною навіть для противників режиму.
Президент Колумбії Густаво Петро відкинув операцію як агресію проти Латинської Америки та закликав, щоб Рада Безпеки ООН зібралася негайно. Паралельно він заявив про посилення кордону на тлі ризику міграційної хвилі, якщо ситуація у Венесуелі піде врознос уже найближчими днями.
Чилійський президент Габріель Борич засудив воєнні дії і підкреслив, що вихід має бути через діалог. Для Сантьяго ця історія — не симпатія до Мадуро, а страх перед нормалізацією зовнішнього силового сценарію, який завтра може повторитися в іншій країні.
Президент Мексики Клаудії Шейнбаум — Луїс Антоніо Рохас
Мексика у заяві МЗС «енергійно» засудила односторонні удари і попередила про ризик регіональної нестабільності. У комунікаціях напряму звучали посилання на Статут ООН і вимога припинити будь-які акти агресії, щоб не розкручувати спіраль конфлікту в регіоні.
На Кубі президент Діас-Канель назвав дії США «кримінальною атакою» і закликав до термінової реакції світу. Для союзників Каракаса це шанс мобілізувати антиамериканський порядок денний і захистити суверенітет Венесуели як принцип, навіть якщо власні ресурси обмежені.
Росія публічно засудила удар як «збройну агресію» та підтримала вимогу термінового обговорення в ООН. Іронія для багатьох очевидна через війну проти України, але дипломатична математика проста: Москва отримує майданчик, щоб бити по США тезою про подвійні стандарти.
Китай заявив про «шок» і засудив застосування сили проти суверенної держави. Франція окремо наголосила, що операція суперечить принципу незастосування сили, а політичне рішення не може бути нав’язане ззовні, навіть якщо режим Мадуро вважають нелегітимним.
Європейські столиці загалом обрали обережніший тон: ключова лінія — міжнародне право і заклик до стриманості. У риториці звучить ЄС деескалація: підтримка мирного, демократичного переходу без розширення бойових дій та з пріоритетом безпеки громадян ЄС.
Пожежа та вибухи у прибережному місті Венесуели — Дульсе Салінас, через Associated Press
Німеччина прямо закликала уникати ескалації й шукати політичне врегулювання, паралельно видаючи попередження для подорожей. Така позиція — прагматична: Берлін не хоче легітимізувати силовий шаблон, який потім можуть використати інші держави у своїх конфліктах.
Британський прем’єр Кір Стармер діяв максимально обережно: спершу «встановити факти», потім говорити з Трампом і союзниками. Лондон дистанціюється від операції, але водночас фіксує рамку — усі мають дотримуватися міжнародного права, навіть у боротьбі з наркоторгівлею.
Україна, навпаки, підтримала логіку «право народів жити вільно» й наголосила на диктаторському характері режиму. Ця позиція читається як політичний сигнал Вашингтону: Київ прагне залишатися в периметрі спільних цінностей і не сваритися з США на тлі війни.
Аргентина стала одним з небагатьох гучних прихильників: президент Хав’єр Мілей назвав події добрими новинами для «вільного світу». Для правих урядів регіону падіння Каракаса — це шанс закрити історію «боліваріанської» моделі, навіть якщо метод викликає дискомфорт.
Прем’єрка Тринідаду і Тобаго Камла Персад-Бісессар підкреслила, що її країна не брала участі в операції й зберігає мирні відносини з Венесуелою. Це типовий інстинкт малих держав: відмежуватися від військових рішень сусіда й мінімізувати ризик відповіді чи блокади.
У міжнародних коментарях все частіше згадують Панама 1989 і арешт Мануеля Нор’єги: тоді США теж забрали лідера до американського суду за наркотики. Аналогія підсилює страх, що «точкова справедливість» легко перетворюється на довгий період контролю й окупаційних витрат.
Генсек ООН назвав ситуацію «небезпечним прецедентом» і підкреслив вимогу повної поваги до норм міжнародного права, включно зі статутними заборонами застосування сили. Коли така оцінка лунає з Нью-Йорка, це означає: питання легітимності буде тягнутися за операцією роками.
Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй Антоніу Гутерріш заявив, що його стривожили події у Венесуелі в суботу, і попередив, що військові дії США там матимуть ширші наслідки для регіону — Вінсент Албан
Окремий нерв — нафтова інфраструктура та наратив «вкраденої нафти», який просувають у Вашингтоні. Адміністрація говорить про націоналізацію як про відбір американських активів, і це робить конфлікт схожим на боротьбу за ресурси, а не лише на кримінальне переслідування.
Саме захоплення Мадуро стає для США не просто силовою акцією, а тестом на керованість наслідків: міграція, безпека, кримінал, транзит нафти. Якщо почнеться хаос, сусіди першими отримають удар — кордон, біженці, зростання контрабанди та внутрішня політична напруга.
Дональд Трамп уже проговорив ідею «керувати країною» до невизначеного переходу, але механіки не показав. Без прозорої дорожньої карти будь-яке тимчасове управління виглядатиме як зміна режиму, а це підживлює спротив і ставить під сумнів майбутню легітимність нової влади.
Джей Ді Венс публічно захищає рейд як «правосуддя», посилаючись на американські обвинувачення у нарко-тероризмі. Але навіть якщо суд у США відбудеться, ключова битва буде дипломатичною: чи визнає світ метод, і чи зможе Вашингтон втримати коаліцію підтримки.
Віце-президент Джей Ді Венс у суботу в соціальних мережах заявив, що захоплення Сполученими Штатами президента Венесуели Ніколаса Мадуро було законним — Том Бреннер
Ключове практичне питання — хто і як управлятиме державою, якщо Вашингтон справді бере роль наглядача. Контроль над судами, виборами й силовими структурами не вирішується авіаударами, а без цього будь-який «перехід» може скотитися у боротьбу кланів і параліч управління.
Економічний вимір теж вибухонебезпечний: якщо США зайдуть у видобуток і логістику, конфлікт швидко отримає ціну у барелях та санкціях. Для інвесторів і сусідів важливі гарантії безпеки портів, танкерів і контрактів, інакше капітал просто не прийде в країну.
Найближчі тижні покажуть, чи з’явиться перехідна формула і хто її підпише — військові, технократи чи венесуельська опозиція. Якщо сценарій зависне між силою та правом, Венесуела ризикує вакуумом, а США — затяжною операцією зі зростаючою ціною для всіх.
