У парламенті знову відкрили тему, яку раніше намагалися провести прямим рішенням, — скорочення строку фінансового моніторингу для політично значущих осіб. Тепер це зроблено не окремим законопроєктом, а як вставка до документа зовсім іншого змісту — про оподаткування міжнародних посилок.
Йдеться про законопроєкт №15112-1, який базово стосується скасування пільгового порогу у 150 євро для імпортних відправлень. Проте всередині тексту з’явилася норма, що обмежує статус національних публічних діячів лише трьома роками після завершення їхніх повноважень. Це означає фактичне згортання довічного фінансового контролю, який був одним із ключових інструментів антикорупційної політики.
Паралельно пропонується розширити сам перелік політично значущих осіб — включивши до нього працівників державних банків, відповідальних за фінансовий моніторинг. Таким чином, у межах одного законопроєкту співіснують дві протилежні логіки: послаблення контролю над політичними елітами і розширення його для технічних виконавців системи.
Як раніше аналізував «Дейком», подібні зміни рідко є випадковими — вони сигналізують про перерозподіл ризиків усередині державної системи, де політична відповідальність поступово відокремлюється від фінансової підзвітності.
Суть запропонованої правки виходить далеко за межі технічного коригування. Статус PEP (politically exposed persons) — це фундамент міжнародної системи боротьби з відмиванням коштів. Він означає підвищений рівень уваги банків, регуляторів і фінансових установ до операцій осіб, які мають або мали політичний вплив.
Довічний характер такого моніторингу базується на простій логіці: корупційні ризики не зникають разом із посадою. Фінансові сліди, зв’язки, активи та зобов’язання можуть проявлятися через роки після завершення політичної кар’єри. Саме тому скорочення цього періоду до трьох років змінює не лише процедуру, а й сам принцип оцінки ризику.
У контексті євроінтеграції України це рішення набуває додаткового виміру. Гармонізація з європейським фінансовим правом передбачає не послаблення, а навпаки — посилення прозорості та контролю. Зокрема, фінансовий моніторинг, банківський комплаєнс і антикорупційні механізми є ключовими умовами співпраці з міжнародними партнерами та донорами.
Водночас сама поява цієї норми в законопроєкті про оподаткування посилок свідчить про іншу тенденцію — зміщення політичних рішень у менш публічні площини. Коли зміни, що стосуються політичної відповідальності, вбудовуються в технічні податкові документи, це ускладнює їхнє обговорення та знижує рівень суспільної уваги.
Окремий аспект — включення працівників держбанків до переліку PEP. Формально це можна трактувати як спробу посилити фінансову дисципліну. Але фактично виникає дисбаланс: ті, хто контролює транзакції, отримують статус підвищеного ризику, тоді як ті, хто ухвалює політичні рішення, виходять із цієї категорії значно швидше.
Це створює нову конфігурацію відповідальності, де технічний рівень системи опиняється під більшим тиском, ніж політичний. У довгостроковій перспективі така модель може послабити саму ефективність фінансового моніторингу, адже вона розмиває його головну мету — контроль за потоками впливу і капіталу, пов’язаними з владою.
Не менш показовим є контекст появи законопроєкту. Його розглядають у пакеті так званих податкових ініціатив, пов’язаних із бюджетними надходженнями та зовнішнім фінансуванням. Це створює додатковий тиск на ухвалення рішень, де різні за природою норми об’єднуються в єдиний політичний компроміс.
У підсумку маємо ситуацію, коли технічна зміна в податковому законі фактично переформатовує один із ключових елементів антикорупційної інфраструктури. І саме це робить її не другорядною поправкою, а стратегічним рішенням із довгостроковими наслідками.
Питання тепер не лише в тому, чи буде ця норма ухвалена. Питання в тому, чи збережеться сама логіка фінансової прозорості як інструменту контролю за владою — або вона поступово трансформується в більш формальну, вибіркову систему, де ризики розподіляються не за впливом, а за зручністю.
