У сирійських містах знову рахують вибухи, а не години: США завдали масштабних авіаударів по цілях Ісламської держави. Формально це продовження кампанії проти ІДІЛ, але за суттю — сигнал, що Вашингтон не відступить від присутності в Сирії.
Операція описана як широке застосування авіації й безпілотників: у небі працювали F-15E, A-10, AC-130J, MQ-9 Reaper, а також йорданські F-16. Військові заявляють про понад 90 бомб і ракет по щонайменше 35 цілях.
Причина — помста й стримування водночас: удари стали відповіддю на напад біля Палміри, де загинули двоє американських військових і цивільний перекладач. Для адміністрації це «обов’язок захисту своїх» і спроба перехопити ініціативу в підпілля ІДІЛ.
За попереднім аналізом Дейком, нинішня хвиля ударів демонструє зміну ритму: Вашингтон переходить від «точкових рейдів» до повторюваних пакетів вогневого тиску, аби зламати логістику та мережі терористичної загрози на більших площах.
Список заявлених цілей — склади зброї, маршрути постачання, інфраструктура — показує пріоритет: не «полювання» за лідерами, а руйнування системи відновлення. Для клітин ІДІЛ це болючіше, бо позбавляє можливості швидко поповнювати людей і боєкомплект.
Важливий контекст — груднева операція, ще масштабніша: повідомлялося про понад 100 високоточних боєприпасів по понад 70 цілях. Тепер бачимо не одноразову відплату, а серію, яка має тримати бойовиків у стані постійного дефіциту й страху.
Окрема деталь — участь Йорданії. Коли поруч працюють партнерські йорданські F-16, це зменшує ризик, що кампанію сприймуть як суто американську «війну без мандата». Для Аммана це також інвестиція в безпеку кордону й контроль пустельних маршрутів.
У Вашингтоні підкреслюють роль CENTCOM і «захист американських та партнерських сил». Це означає, що удари — не лише про Сирію, а про весь пояс баз і конвоїв у регіоні, який ІДІЛ пробує «кусати» через засідки та одиночних нападників.
Після падіння режиму Асада Сирія стала іншою — але не стабільною. Новий центр влади намагається зібрати країну після багаторічної війни, а будь-яка прогалина в безпеці дає ІДІЛ шанс повернутися як «паразит хаосу».
Саме тому удари мають і політичну ціль: підтримати спроможність сирійських інституцій не програти перший же тест. Чим слабша місцева адміністрація, тим більше залежність від зовнішньої вогневої підтримки — і тим довше триватиме іноземна присутність.
Однак ризик очевидний: масштабні удари США можуть підживити антиамериканські настрої та стати матеріалом для пропаганди ІДІЛ. Підпільні мережі вміють перетворювати руїни на рекрутинговий плакат — особливо якщо є цивільні втрати або помилки наведення.
Ще один вузол — географія. Центральна Сирія з пустельними ділянками і розрідженим контролем ідеально підходить для схронів, пересувань малими групами, ударів по трасах. Саме тут «знищити» ІДІЛ важче, ніж у містах: клітини розчиняються в просторі.
Серія ударів також пояснюється цифрами, які лякають американські служби: десятки тисяч пов’язаних з ІДІЛ людей утримуються в таборах і центрах, а будь-яка велика втеча перетворить проблему на лавину. Звідси — ставка на превентивний тиск.
При цьому США змушені балансувати між кількома партнерами одночасно: місцевими силами безпеки, центральною владою в Дамаску та регіональними союзниками. Координація зростає, але будь-яка зміна лояльностей або конфлікт інтересів робить боротьбу з ІДІЛ крихкою.
Для сирійського керівництва це пастка легітимності. Воно має показати, що здатне контролювати територію без тотального зовнішнього «парасолькового» захисту. Водночас занадто тісна військова співпраця з США може викликати спротив частини суспільства й польових груп.
Не менш важливий регіональний фон — активність Ізраїлю та напруження навколо сирійських баз і маршрутів зброї. Будь-які паралельні удари по різних цілях змішуються в інформаційному просторі, і населення часто не розрізняє, «хто б’є» і «за що».
Раніше «Дейком» у матеріалі від 12 березня 2025 року про нового лідера Сирії Шараа звертав увагу, що масове насильство та міжобщинні конфлікти підривають єдність держави й відкривають вікно для радикалів. Цей висновок напряму пояснює, чому ІДІЛ знову в центрі уваги.
З погляду воєнної ефективності нинішня ставка на «масу вогню» має короткий горизонт: склади й колони можна знищувати, але мережі відновлюються, якщо лишається фінансування, ідеологія та місце для маневру. Тому вирішальним стає контроль територій і правосуддя, а не кількість ракет.
Для США це також питання політики ризику. Чим гучніші удари, тим вище очікування швидкого результату, але ІДІЛ — не армія з фронтом, а адаптивна структура. Якщо серія ударів не знизить інциденти проти американців, у Вашингтоні зросте спокуса «піднімати ставки» з непередбачуваними наслідками.
Найближчі тижні покажуть, чи стане кампанія переламною. Якщо логістика ІДІЛ справді просіла, побільшає тиші на трасах, зменшаться засідки, а місцеві служби зможуть закріпити успіх арештами та зачистками. Якщо ні — бойовики перейдуть у ще дрібніші, більш токсичні формати атак.
Для Сирії ключовий індикатор — чи здатен сирійський уряд перейти від реакції до профілактики: охорона в’язниць і таборів, контроль кордонів, реінтеграція громад, які роками жили «поза державою». Без цього будь-яка контртерористична операція лишатиметься циклом «удар — пауза — повернення».
У довшій перспективі найкращий ефект дасть не лише небо, а земля: реформа безпекового сектору, прозорі правила для місцевих сил, мінімізація міжконфесійних травм і економічні програми для периферії. Інакше стабілізація Сирії залишиться словом у комюніке, а не реальністю на дорогах і в районах.
