У четвер США та Росія домовилися відновити високорівневий діалог між військовими — механізм, який Вашингтон зупинив напередодні повномасштабного вторгнення. Мета, за заявою, — зменшити ризик прорахунку й ненавмисної ескалації у війні в Україні.
Домовленість прив’язана до переговорів у Абу-Дабі: командувач Європейського командування США провів там зустрічі з високими російськими та українськими військовими посадовцями. Після цього канал планують зробити «послідовним» і регулярним.
Фактичний фон — повільний прогрес треку США–Україна–РФ і єдиний відчутний результат останніх днів: обмін 314 полоненими. Саме такі «маленькі угоди» показують, що контакти працюють, але не знімають ключових суперечок.
За попереднім аналізом редакції Дейком, військово-військові контакти — це не «мирна угода», а страховка від інцидентів між ядерними державами. Водночас такий крок легко прочитати як нормалізацію відносин, якщо бракуватиме прозорості.
Ключова відмінність нового формату від того, що діяло останні роки, — рівень і ширина порядку денного. Навіть коли високі контакти були заморожені, сторони зберігали лінію деконфліктингу на випадок криз, але це радше «пожежний телефон».
У заяві Європейського командування США підкреслено: канал був призупинений восени 2021 року, а тепер повертається як інструмент «прозорості» та деескалації. Формулювання важливе — Вашингтон прямо пов’язує діалог зі стримуванням ескалації.
Окремий акцент — персоналії. Генерал Алексус Гринкевич, який очолює Європейське командування США, у ролі SACEUR має повноваження підтримувати контакт із начальником Генштабу РФ Валерієм Герасимовим саме для уникнення прорахунку.
У Європі цей крок сприймають через іншу оптику: канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що ЄС готовий говорити з Росією, але не відкриватиме «паралельних каналів». Це сигнал про страх «торгу в обхід» партнерів.
Для НАТО й ЄС питання не в самій розмові військових, а в політичному супроводі. Якщо переговори США і Росії виглядатимуть як окремий трек, Москва отримає простір розколювати союзників — обіцяти одному «тишу», іншому погрожувати «ескалацією».
Водночас користь від такого каналу реальна й буденна: узгодження правил взаємодії у повітрі й на морі, протоколи на випадок інцидентів, попередження небезпечних зближень. Це те, що рідко потрапляє в заголовки, але часто запобігає великим кризам.
Додатковий контекст — ядерна безпека. The Washington Post і AP звертають увагу, що відновлення контактів відбулося на тлі завершення дії New START без заміни, що підсилює ризик нової гонки озброєнь і підвищує цінність «гарячих» каналів.
Але тут же — пастка: «діалог» може заміняти реальне стримування. Якщо політична частина Заходу трактуватиме військовий контакт як доказ «потепління», з’явиться спокуса послабити тиск до того, як Росія змінить поведінку на полі бою.
Білий дім, за повідомленнями, зберігає прямі лінії з Кремлем: Reuters зазначає, що Дональд Трамп і Володимир Путін спілкувалися напряму неодноразово. На цьому тлі повернення каналів Пентагону виглядає як інституціоналізація вже наявної практики.
Для Москви перевага очевидна: діалог із Пентагоном підвищує відчуття «паритетності» й зменшує невизначеність щодо реакції США. Але це не означає поступливості РФ у змісті мирних переговорів — FT фіксує, що фундаментальні розбіжності залишаються.
Для Києва ризики теж двоїсті. З одного боку, будь-яка деескалація між ядерними державами знижує шанс «великого зриву», який зносить дипломатію. З іншого — Україна критично залежить від того, щоб її позиція не розчинилася в «стабілізації відносин» США–РФ.
Практичний потенціал військового каналу — підготовка рамок для припинення вогню: моніторинг, процедури повідомлень, механізми розслідування порушень. Саме на цьому рівні часто «ламаються» угоди, навіть коли політики вже потиснули руки.
Однак не варто плутати інструмент із результатом. Військово-військові контакти не замінять рішень про території, санкції чи гарантії безпеки. Вони лише знижують температуру ризиків — і то за умови, що сторони справді користуються каналом добросовісно.
Найбільший тест — прозорість. Якщо перші зустрічі відбудуться без зрозумілого пояснення союзникам і без координації з Україною, «технічний» діалог одразу перетвориться на політичний подразник у Європі, яка й так боїться відтиснення на маргінес.
Другий тест — порядок денний. EUCOM говорить про «уникнення ненавмисної ескалації», але не деталізує рамки. Чим ширший список тем, тим вищий ризик, що Москва спробує завести розмову в бік «умов миру», оминаючи публічні майданчики.
У короткій перспективі варто стежити за трьома маркерами: чи буде спільне інформування союзників, чи з’являться стабільні протоколи контактів, і чи не почнуть політики продавати сам факт діалогу як «прорив». Це і є лінія між безпекою та ілюзією.
Оптимістичний сценарій — канал зменшує ризик інцидентів і допомагає технічно «зшити» можливі домовленості, не підміняючи собою політичних рішень. Песимістичний — нормалізація відносин без зміни поведінки РФ, що послаблює єдність Заходу.
У підсумку відновлення високорівневого діалогу — це радше сигнал про зміну управління ризиками, ніж про зміну суті війни. Але в умовах, коли кожен контакт читають як натяк на «нову угоду», ціна формулювань і координації стає не меншою за ціну рішень.
