Кінець жовтня 2025 року позначився помітним зсувом у глобальній військовій політиці США. Пентагон підтвердив наміри скоротити контингент у Східній Європі, зокрема в Румунії, Польщі та Німеччині. Із регіону повернуться додому близько 700 військовослужбовців 101-ї повітряно-десантної дивізії, розміщених після 2022 року для посилення східного флангу НАТО.
Офіційно у Вашингтоні підкреслюють, що це не є відмовою від зобов’язань перед союзниками. Представники командування США в Європі наголосили: «Це не сигнал ослаблення підтримки НАТО». Та все ж для експертів очевидно — адміністрація Дональда Трампа коригує геополітичний фокус, зміщуючи ресурси на внутрішню безпеку, Латинську Америку та Індо-Тихоокеанський регіон.
Румунський міністр оборони Йоан Мостеану визнав, що рішення не стало несподіванкою. У Бухаресті це пояснили «новими пріоритетами президентської адміністрації США». Частина американського контингенту залишиться на базі Михайла Когелнічану, але вже без попереднього масштабу розгортання.
Парадоксально, але навіть після скорочення чисельність американських військ у Європі залишиться вищою, ніж до повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Нині тут дислокується близько 84 тисяч військових, хоча ще у 2021 році цифра була на третину меншою. Тодішнє нарощування стало відповіддю на загрозу для східних союзників НАТО.
Проте політична тональність змінилася. Президент Трамп і його радники чітко дають зрозуміти, що пріоритетом стає протидія Китаю. Глава Пентагону Піт Гегсет прямо говорить про «переорієнтацію ресурсів на театр Індо-Тихоокеанських операцій». Європейський контингент, за його словами, буде «оптимізований під реальні ризики».
Рішення зумовлене не лише стратегією, а й політичною логікою. Адміністрація прагне скоротити військові витрати в регіоні, де союзники НАТО поступово підвищують власні оборонні бюджети. Трамп уже давно вимагає, щоб європейці «платили за свою безпеку самі». Зокрема, Польща та Німеччина збільшили військові видатки понад 2% ВВП, виконуючи вимоги Вашингтона.
Для Варшави звістка про часткове скорочення не стала приводом для тривоги. Міністр оборони Владислав Косиняк-Камиш заявив, що Польща «залишається головним партнером США у Європі». На її території досі розміщено близько 14 тисяч американських військових, і офіційних повідомлень про зменшення немає. Польща, за словами міністра, навіть розраховує на додаткові інвестиції у спільну оборонну інфраструктуру.
Румунія ж сприймає крок США стриманіше. База Когелнічану вважалася символом рішучості НАТО у стримуванні Росії. Саме сюди у 2023 році перекинули 101-шу дивізію, демонструючи готовність реагувати на ескалацію у Чорноморському регіоні. Тепер її згортання трактують як сигнал про завершення етапу «максимальної мобілізації».
Водночас у Брюсселі намагаються зберегти спокій. Представник НАТО зазначив, що зниження чисельності не змінить «балансу сил чи оборонних можливостей Альянсу». Європейські партнери уже кілька місяців ведуть консультації про розподіл обов’язків — створення нових спільних сил швидкого реагування та активізацію європейського оборонного виробництва.
Американські оглядачі бачать у рішенні ще один підтекст — політичну кампанію 2026 року. Адміністрація Трампа прагне продемонструвати виборцям прагматизм і скорочення «зайвих зовнішніх зобов’язань». Фокус на Азії також дозволяє підкреслити зростаюче суперництво з Китаєм і роль США у захисті Тайваню.
Для України наслідки менш очевидні, але відчутні. Менша присутність США у регіоні означає, що частина оперативної логістики НАТО може бути передана європейським партнерам. Це знижує гнучкість реагування у разі нових викликів на східному фронті, хоча політична підтримка Києва залишається незмінною.
У Румунії скорочення контингенту означатиме і менше спільних навчань на Чорному морі, що може вплинути на моніторинг активності російського флоту в Криму. Водночас Вашингтон обіцяє компенсувати цей крок посиленням авіаційних і розвідувальних місій у межах нової конфігурації союзницьких сил.
Європейські столиці сприймають цей крок як перевірку зрілості власних оборонних структур. Якщо раніше стратегічна стабільність регіону спиралася на американську присутність, то тепер саме Європі доведеться нарощувати потенціал самостійно. Це і виклик, і шанс — перетворити НАТО на більш збалансовану структуру, де кожен партнер має реальну вагу.
