Коли зброя перетворюється на тягар
Сергій Стерненко, очільник великого благодійного фонду, що активно займається забезпеченням армії безпілотними літальними апаратами, оприлюднив тривожну статистику: більше половини FPV-дронів, які постачаються державою за офіційними контрактами, виявляються непридатними до бойового використання. Йдеться про приблизно два мільйони апаратів, з яких понад мільйон фактично перетворюються на металобрухт або вимагають серйозних модифікацій після поставки.
З огляду на масштаби сучасної війни, де саме FPV-дрони відіграють роль не лише інструментів розвідки, а й високоточних засобів ураження, така ситуація виглядає катастрофічною. Кожна одиниця техніки, яка замість фронту осідає на складах, фактично віддаляє армію від перемоги та коштує надзвичайно дорого у людському вимірі.
Економічний аспект не менш драматичний. Якщо обчислити приблизну вартість цих мільйонів дронів, то мова йде про мільярди гривень державних коштів, які могли б бути спрямовані на справді ефективні інструменти оборони. Непридатна техніка стає символом марнотратства й безвідповідальності.
Сам Стерненко не приховує емоцій, коментуючи подібні факти. Він акцентує: проблема не є поодинокою і має системний характер, що свідчить або про глибоко вкорінену корупцію, або про кричущу некомпетентність державних структур. В обох випадках результат однаковий — втрата часу, грошей і шансів на ефективний захист країни.
Найгірше, що виправляти ситуацію доводиться волонтерам та благодійним організаціям, які беруть на себе завдання модернізувати техніку, аби вона все ж могла дістатися фронту у боєздатному вигляді. Це означає, що громадськість змушена заміщати функції, які мала би виконувати держава.
Логістика, що знищує сенс
Серед головних причин провалу в закупівлях Стерненко називає дві. Перша — логістика, яка може тривати від одного до шести місяців. У світі сучасних технологій подібні терміни рівнозначні застарілості продукту ще до моменту його використання. Те, що було ефективним учора, вже завтра може стати непридатним через стрімкий розвиток дронових технологій.
Чим довше триває транспортування та узгодження поставок, тим більша ймовірність, що армія отримає дрони, які відстають від актуальних вимог війни. Таким чином навіть ті апарати, що відповідають стандартам на момент замовлення, втрачають свою цінність під час тривалого процесу доставки.
Друга проблема полягає у тому, що запит на техніку формує Генштаб, передаючи Міністерству оборони конкретні моделі дронів, які треба купувати. Це породжує ризик вузького підходу, коли закупівлі підлаштовуються під формальну заявку, а не під реальні потреби фронту, які швидко змінюються.
Як результат, на склади потрапляють апарати, які вже на момент прибуття не здатні відповідати викликам війни. І тоді у хід ідуть додаткові ресурси, щоб хоч якось адаптувати їх під реальні умови.
Таким чином, логістичні та бюрократичні перепони перетворюють систему оборонних закупівель на механізм, що сам себе знецінює. І в той час, коли ворог активно вдосконалює власні безпілотні технології, українська армія опиняється в ситуації постійного доганяння.
Корупція чи безпорадність
Стерненко різко формулює головну дилему: перед нами або колосальна корупція, або безпросвітна некомпетентність. Обидва варіанти руйнівні, адже означають системний саботаж обороноздатності країни.
Корупційний фактор виглядає очевидним: мільярди гривень витрачаються на те, що не приносить жодної користі на полі бою. Якщо ж техніку закуповують з наперед відомою непридатністю, то це означає, що хтось отримує прибуток від продажу сміття. У цьому випадку кожна несправна одиниця техніки — це не просто фінансова втрата, а чиясь кров і чиєсь життя.
Проте не менш небезпечним є варіант некомпетентності. Якщо чиновники та військові керівники ухвалюють рішення, не враховуючи динаміку війни та вимоги передової, то навіть за відсутності зловживань ми отримуємо аналогічний результат — паралізовану систему постачання.
Розрізнити, що тут переважає, складно. Імовірно, йдеться про суміш обох чинників: бюрократичні помилки накладаються на корупційні схеми, а результат — втрата стратегічної переваги.
Така подвійна криза унеможливлює ефективне функціонування оборонних інституцій. І поки суспільство змушене покладатися на волонтерів, державна машина продовжує відтворювати власні прорахунки.
Нові закупівлі та старі проблеми
Влітку 2025 року Агенція оборонних закупівель оголосила тендери на постачання FPV-дронів із чітко прописаними тактико-технічними характеристиками. Це було представлено як крок до прозорості та економії коштів. Дійсно, за словами урядовців, вдалося заощадити понад півмільярда гривень.
Частина виробників уже здійснила перші відвантаження. Однак сама економія не вирішує головної проблеми — якості та відповідності техніки реальним вимогам війни. Заощаджені гроші втрачають сенс, якщо продукція, що надходить на фронт, не може виконати свою функцію.
Важливо підкреслити, що будь-які тендерні процедури не повинні перетворюватися на самоціль. Армії потрібен не факт закупівлі, а конкретний результат — боєздатна техніка, яка допоможе захисникам виконати завдання та зберегти життя.
Нові закупівлі покликані змінити ситуацію, але питання в тому, чи справді система готова позбутися старих помилок. Адже навіть найкращі правила втратять сенс, якщо їх реалізуватимуть ті самі структури, які вже допустили масштабний провал.
Поки що немає гарантій, що ситуація принципово зміниться. І тому слова Стерненка звучать не просто як критика, а як попередження: якщо держава не перегляне підходи до оборонних закупівель, вона прирікає себе на повторення катастрофічних сценаріїв.
Висновок: між байдужістю та відповідальністю
Історія з FPV-дронами є дзеркалом загальної ситуації в системі оборонного постачання. Вона показує, що навіть у часи, коли кожна секунда та кожна гривня мають критичне значення, країна ризикує втратити більше, ніж може дозволити.
Вибір простий, але жорсткий: або ми визнаємо помилки й кардинально реформуємо систему, або продовжимо годувати фронт непридатними апаратами, розраховуючи на волонтерів, які врятують ситуацію. Але це не може тривати вічно.
Технології війни змінюються щодня. І якщо система закупівель залишиться заручником бюрократії чи корупції, то країна ризикує опинитися у стані постійної слабкості перед ворогом.
Слова Стерненка — це не лише звинувачення, а й вимога відповідальності. У сучасних умовах захист держави не терпить зволікань і помилок. Історія з FPV-дронами має стати не черговим скандалом, а відправною точкою для справжніх змін.
Бо врешті-решт на кону не просто мільярди гривень чи політичні кар’єри. На кону — життя тих, хто щодня виходить на передову, довіряючи державі у питанні найважливішому: їхньої безпеки та перемоги.
