Заява Кремля про те, що територіальні суперечки між Україною та Росією нібито зводяться до «кількох кілометрів», виглядає не як випадкова фраза, а як продуманий елемент політичної стратегії. У ній зникає масштаб війни, стерта географія окупації і, головне, відповідальність за силову зміну кордонів.
Російська риторика дедалі частіше переводить дискусію з категорій міжнародного права в площину технічних нюансів. Там, де йдеться про тисячі квадратних кілометрів, зруйновані міста і мільйони людей, з’являється формула «кількох кілометрів» — зручна для переговорного тиску і зовнішньої аудиторії.
Це ж саме стосується і заяв про можливість швидкого миру. У Кремлі пов’язують його не зі зміною власної позиції, а з рішеннями Києва, перекладаючи відповідальність за продовження війни на українське керівництво. За попереднім аналізом «Дейком», така логіка є спробою створити ілюзію вибору там, де фактично пропонується капітуляція.
Ключовий елемент цієї конструкції — Донбас. Саме навколо нього концентруються переговори, дипломатичні заяви і публічні ультиматуми. Москва наполягає на передачі неокупованих територій як передумові припинення вогню, тоді як Київ послідовно відкидає будь-які сценарії територіальних поступок.
У цьому контексті фраза про «кілька кілометрів» виконує одразу кілька функцій. По-перше, вона знецінює предмет переговорів, зводячи його до технічної деталі. По-друге, створює психологічний тиск — мовляв, ціна миру незначна. По-третє, вона формує зовнішній наратив для партнерів, де конфлікт подається як локальний спір, а не як повномасштабна війна.
Не менш показовою є і спроба представити великоднє перемир’я як «гуманітарний жест». Така риторика традиційно використовується для створення образу сторони, відкритої до миру, навіть якщо реальні дії цьому суперечать. Святковий контекст додає емоційного забарвлення і розширює аудиторію впливу — від внутрішнього споживача до міжнародних спостерігачів.
Водночас позиція Києва залишається незмінною: жодного обміну територій, жодних компромісів, що легітимізують окупацію. Українська стратегія спирається не лише на військовий ресурс, а й на довгострокове бачення — повернення контролю над кордонами як єдиний стійкий формат миру.
Саме тут проходить головна лінія розлому в переговорах. Для Росії територія — це предмет торгу. Для України — питання суверенітету і безпеки. Ці підходи несумісні, і жодна риторична редукція до «кількох кілометрів» не здатна це змінити.
У підсумку нинішня інформаційна стратегія Кремля виглядає як спроба переформатувати саму рамку війни: з агресії — у спір, з окупації — у дискусію, з принципів — у цифри. Але саме масштаб і є ключем до розуміння ситуації. І поки він не буде визнаний обома сторонами однаково, переговори залишатимуться не шляхом до миру, а продовженням конфлікту іншими засобами.
