Новий курс міграційної політики: зміни, які відлунюють далеко за межами Швейцарії
З початку повномасштабної війни Швейцарія стала одним із напрямків, куди десятки тисяч українців знайшли тимчасовий прихисток. Її особливий правовий режим — Status S — дозволяв українцям отримати захист швидше, ніж за стандартною процедурою надання притулку. Проте з 1 листопада цього року ситуація змінюється: Федеральна рада Швейцарії ухвалила рішення обмежити надання статусу захисту для українців, які походять із семи західних областей України — Волинської, Рівненської, Львівської, Тернопільської, Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької.
Цей крок не став несподіваним. Ще у вересні Європейський Союз оголосив про рекомендації щодо поступового виходу українців зі статусу тимчасового захисту. У Швейцарії ж парламент вимагав диференціювати регіони України залежно від рівня безпеки та можливості повернення людей. Тепер уряд офіційно виконує цю вимогу, визнаючи частину територій України придатними для повернення.
Рішення не стосується тих, хто вже отримав статус захисту — їхнє перебування регулюватиметься старими правилами, а будь-яке скасування статусу можливе не раніше березня 2027 року. Проте для нових заявників ситуація зміниться кардинально.
Чому саме ці сім областей потрапили до списку “безпечних”
Позиція швейцарського уряду ґрунтується на оцінці стабільності у західних регіонах України. Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська, Закарпатська, Івано-Франківська та Чернівецька області розглядаються як відносно стабільні у військовому та безпековому плані. Вони віддалені від активних бойових дій, мають розвинену інфраструктуру та досвід прийому внутрішньо переміщених осіб.
Федеральна рада наголосила, що "середньострокова перспектива стабілізації України не є цілком реалістичною", однак у деяких регіонах ризики для цивільного населення знижені. Саме на цій підставі Швейцарія вважає можливим повернення людей до цих областей.
Рішення супроводжується статистичними даними: лише близько 10% українців у Швейцарії, які нині користуються статусом захисту, походять із цих територій. Це означає, що безпосередній вплив нових правил на загальну кількість захищених осіб буде відносно обмеженим. Проте для окремих людей наслідки можуть бути значними, адже відтепер їхні заявки розглядатимуться за новими критеріями.
Індивідуальні перевірки та юридичні нюанси
Державний секретаріат з питань міграції Швейцарії (SEM) продовжить оцінювати кожну заяву окремо. Якщо громадянин України подає клопотання про захист, але походить з однієї із семи визнаних “безпечних” областей, SEM може відхилити запит і ухвалити рішення про видворення.
Водночас швейцарське законодавство передбачає низку запобіжників. Якщо повернення конкретної особи юридично неможливе або визнане індивідуально неприйнятним — наприклад, через особисті обставини, проблеми зі здоров’ям чи відсутність умов для повернення — така особа може тимчасово залишитися у країні. Цей підхід демонструє спробу поєднати міграційний контроль із повагою до прав людини.
Українці, які підпадатимуть під нові обмеження, зможуть подати окрему заяву про надання притулку за стандартною процедурою. Крім того, їм залишається можливість переїзду до інших країн ЄС, де правила можуть відрізнятися. Таким чином, навіть після зміни політики Швейцарії, для людей зберігається певна гнучкість.
Глибші мотиви: баланс між політикою та гуманністю
На перший погляд, нововведення можна розглядати лише як адміністративну реформу. Проте насправді це складне поєднання політичних, соціальних та економічних факторів. Швейцарія, як і інші європейські країни, зіткнулася з тривалим тиском на систему притулку. З початку війни країна надала захист понад 70 тисячам українців, і більшість з них досі перебувають у країні.
Політичні сили всередині Швейцарії дедалі частіше порушували питання про диференційований підхід до українських регіонів, аргументуючи це як необхідність “справедливого розподілу ресурсів”. Ідея полягала в тому, щоб надавати захист тим, хто справді не має можливості повернутися додому, і водночас стимулювати повернення тих, хто походить із більш стабільних регіонів.
Не менш важливою є економічна складова. Швейцарська соціальна система активно підтримує людей зі статусом захисту, надаючи житло, допомогу та медичне забезпечення. З огляду на тривалість війни та відсутність швидких перспектив її завершення, уряд прагне зменшити навантаження на державні ресурси, не відмовляючись від гуманітарних зобов’язань.
Між надією та невизначеністю: як це вплине на українців
Для українців, які походять із західних регіонів, рішення Швейцарії означає зміну правил гри. Багато з них виїжджали не лише через безпосередню небезпеку, а й через загальну нестабільність, відсутність роботи, руйнування інфраструктури та сімейні обставини. Навіть якщо регіон визнано “безпечним” у військовому сенсі, це не завжди означає, що повернення є простим або можливим.
Дехто вже встиг інтегруватися в швейцарське суспільство, знайти роботу, віддати дітей до шкіл, створити нові соціальні зв’язки. Для таких людей перспектива повернення може стати не просто адміністративною процедурою, а глибоким особистим викликом.
З іншого боку, є українці, які від самого початку розглядали перебування у Швейцарії як тимчасове і планували повернутися, щойно ситуація дозволить. Для них нові правила можуть навіть стати сигналом, що повернення стає реальнішою опцією.
Європейський контекст: не ізольоване рішення
Рішення Швейцарії не можна розглядати у вакуумі. У вересні Європейський Союз ухвалив рекомендації щодо поетапного завершення дії тимчасового захисту для українців. Хоча Швейцарія не є членом ЄС, вона тісно співпрацює з ним у питаннях міграції та безпеки. Таким чином, швейцарський крок відображає ширшу тенденцію в Європі: перехід від надзвичайних гуманітарних рішень перших років війни до довгострокової міграційної політики.
Уряди європейських країн дедалі частіше шукають баланс між підтримкою українців і потребою адаптувати міграційні механізми до нової реальності. Це включає як поступовий вихід зі спеціальних режимів захисту, так і розробку нових програм повернення та інтеграції.
