Коли Дональд Трамп запровадив «День визволення» від нерівних правил торгівлі і оголосив підвищені мита, він розраховував, що держави-партнери швидко вишикуються в чергу по нові торгові угоди, аби уникнути удару по власних економіках.
У реальності все стало майже дзеркально протилежним: за три місяці до дедлайну вдалося укласти лише дві домовленості, причому обидві зберегли частину тарифів і залишили бізнес без чіткої перспективи.
Трампівський юрист і водночас міністр фінансів Скотт Бессент змушений був визнати потрібною ще одна дата — 1 серпня, після якої Сполучені Штати обіцяють повернутися до рівня мит 2 квітня.
Тарифи, Дональд Трамп, торговельна війна та мита стали головними словами біржових оглядів — індекси втратили приблизно відсоток капіталізації одразу після заяви, а аналітики попередили про ризик «каскаду невпевненості», що заторкне не лише великий бізнес, а й середні компанії, інтегровані у глобальні ланцюжки постачання.
Новий раунд листів-ультиматумів, направлених до Сеула, Токіо, Бангкока, Нур-Султана та Куала-Лумпура, створює парадоксальну ситуацію: адміністрація одночасно натискає на десятки столиць, хоча кожна угода вимагає окремої рамкової сертифікації, узгодження квот, тарифних ліній та регуляторних стандартів.
Торгові угоди такого масштабу зазвичай займають роки, але Білий дім продовжує публічно прогнозувати «кілька гучних підписів» протягом 48 годин. Критики в Конгресі називають підхід «тарифним покером», де високі ставки можуть обернутися втратою довіри до економіки США.
Сенатор-демократ Рубен Гальєго прямо запитав: «Якщо ви власник заводу, чому інвестувати мільйони в Америку під такими умовами невизначеності?».
Цей аргумент підхопили біржові аналітики, нагадуючи про вже знижену капіталізацію у виробничому секторі та падіння індексу ділових очікувань до мінімуму з початку 2024 року. Ключове слово «економіка США» тепер часто супроводжується неквапливою ремаркою «у стані очікування», що погано узгоджується з передвиборчим іміджем президента-ділка.
Сам Трамп чудово усвідомлює репутаційний тягар. Після того як ринки назвали його TACO — «Trump Always Chickens Out» — за відступ від початкових планів, президент демонструє рішучість, щоб не закріпити ярлик слабкості.
Проте ризик у тому, що більша впертість у тарифній суперечці може погіршити торговельний баланс і вдарити по внутрішньому споживачеві через подорожчання імпортних комплектувальних. Бізнес-асоціації вже попередили про потенційне зростання собівартості в автомобілебудуванні і високотехнологічних галузях.
Експортери також нервують: у відповідь на американські мита уряди-партнери можуть запровадити дзеркальні санкції, а це б’є по обсягам продажу «Made in USA» на зовнішніх ринках.
Тож поняття «міжнародна торгівля» тепер тісно переплетене з лозунгом America First, і кожен новий пакет погроз Трампа здатен перекроювати карту глобальних потоків товарів.
Уже перша доба після відправлення листів показала ефект доміно: Південна Корея заявила, що продовжить шукати «рівноправне рішення», але паралельно відкрила консультації з ЄС щодо диверсифікації експортних маршрутів напівпровідників; Японія скликала термінове засідання економічної ради, а Малайзія оголосила про потенційну компенсацію фермерам-виробникам пальмового масла у разі втрати американського ринку.
Кожне з цих рішень знижує шанси Вашингтона диктувати умови на власний розсуд, адже партнери активно шукають альтернативи. Саме тому незалежні експерти називають стратегію «азіатським фронтом», де США можуть зіткнутися з колективним торгівельним спротивом.
Сигнал, що дедлайн в принципі рухомий, лише посилює обережність: дедлайн як ключове слово тепер асоціюється не з жорсткою датою, а з політичною змінною, яку Білий дім коригує залежно від реакції Уолл-стріт.
Ринкову турбулентність посилили коментарі самого Трампа про те, що 1 серпня «твердий, але не на сто відсотків». Така формула залишає простор для чергового перегляду, а це підживлює сценарії нестабільності, коли компанії відкладають капітальні інвестиції через загрозу мит.
Бізнес не може будувати довгострокові ланцюжки постачання у вакуумі, тому ключові слова «ринок» і «бізнес» тепер стоять поруч із словом «непередбачуваність». Банківський сектор вже скоригував кредитні лінії для промислових проєктів, пов’язаних з імпортними деталями з Азії. Ризикові премії зазнали зростання, що фактично підвищує вартість позикового капіталу для виробників. У купі з дорогими позиками нові тарифи можуть перетворити навіть прибуткові раніше фабрики на збиткові.
Все ж прибічники Трампа апелюють до історичної риторики: ще в кінці 1980-х він таврував «крадіжку американських робочих місць» і захищав протекціонізм як спосіб примусити партнерів до чесної гри. На їхню думку, нинішня ситуація — це логічний розвиток попередніх обіцянок президента та спроба переламати паразитування інших країн на відкритому американському ринку.
Цей наратив особливо популярний серед виборців індустріального «Ржавого поясу», які переконані, що жорсткі мита змусять корпорації повернути виробництво в Пенсильванію, Огайо чи Мічиган.
Проте навіть прихильники визнають, що без точкових податкових стимулів і субсидій просте підвищення тарифів може не принести бажаного ефекту. Бізнес-спільнота нагадує: повернення виробництва — це не лише питання мит, а й доступу до кваліфікованої робочої сили, автоматизації та логістичної інфраструктури, яка формувалася десятиліттями за кордоном.
У геополітичному вимірі тарифна ескалація посилює недовіру союзників. Прем’єр-міністр Японії нагадав про ситуацію 2018 року, коли у відповідь на американські мита Токіо підписало масштабний торговельний пакт із ЄС.
Якщо нині відбудеться «повернення історії», США ризикують втратити позицію центру азійсько-тихоокеанської економічної архітектури. Для Китаю відкривається можливість посилити ролі в регіональних угодах RCEP, пропонуючи партнерам спрощений доступ до свого великого ринку замість непередбачуваної Америки.
Тож слово «торговельна війна» дедалі частіше набуває сенсу змагання не лише тарифів, а й альянсів: хто швидше сформує альтернативні коаліції, той і встановить майбутні правила.
Внутрішньополітично Трамп балансує між електоральним популізмом і жорсткою економічною арифметикою. Кожен відсоток падіння Dow Jones б’є по пенсійному портфелю середнього класу; кожен додатковий день невизначеності пригнічує споживчі настрої, що впливають на роздрібні продажі напередодні різдвяного сезону.
Демократи, своєю чергою, використовують тарифи як головний аргумент у кампаніях до Конгресу, підкреслюючи, що їхня стратегія — «прогнозовані правила гри» замість «твіт-правління».
Позиція бізнес-лобі традиційно була на боці республіканців, але нинішня хвиля мит схиляє частину корпоративних донорів до підтримки поміркованих демократів, обіцяючи найгарячішу кампанію за останні два десятиліття.
Що далі? До 1 серпня залишається менше місяця, і партнери вже сигналізують: без правової визначеності вони підуть шляхом диверсифікації. Американський експортер сої може втратити азійський контракт назавжди, якщо покупець закріпить поставки з Бразилії.
Автовиробник у Детройті ризикує втратити доступ до критичної електроніки, бо тайванська фабрика перенаправить квоти на ринок ЄС. У результаті обіцянка зробити США «вигідним партнером» може обернутися протилежним ефектом.
Станом на сьогодні міжнародна торгівля переходить у фазу багатовекторності, де тарифна дубина Вашингтона вже не гарантує швидкої капітуляції контрагентів. І якщо переговори проваляться, економіка США відчує відчутний обертальний момент власних мит.
У підсумку новий дедлайн Трампа став тестом на міцність для глобальної торговельної системи. Чи змусить «остання пропозиція» партнерів піти на поступки? Чи відкриє двері до ланцюгової реакції контрмит?
